Історія народу, як відомо, складається з життєвих подій, у яких беруть участь конкретні люди, а також з легенд, повіданих про такі події та людей - іншими людьми. На жаль, суспільство довго привчали судити про історію переважно на основі подій політичних - як князівські, королівські, царські сутички і війни чи бунти, перевороти і революції партійні. Проте енергія виживання кожного народу походить з повсякденної праці усіх його представників – титулованих і нетитулованих; праці чесної, тяжкої і натхненної, бо саме така праця приносить додаткову вартість у різних культурних продуктах, створює умови для продовження роду та процвітання. Віддавна сказано, «добро, нажите не власною працею, не може бути пожиточним» і не слугуватиме для солідарної приязні ні в родині, ні у народі. Натхненність - це той модус активності, що вивищує працю і людину над її щоденними клопотами про «хліб насущний» і спонукає жертовно турбуватися «ситістю» ближнього. Приязнь і злагода - ці екзистенційні вартості людського життя - висновуються на глибинному почутті справедливості, в основі якого лежить, здається, генетичного ґатунку потреба рівності стартових умов для розгортання культурної самості кожної людини і кожного народу.
І навпаки, почуття несправедливості - деформує духовний простір життя, зводить нанівець перспективи злагоди, вибухає трагічними конфліктами. Коли ж почуття справедливості перетворюється на рушійну силу поведінки, це означає, що людина стає небайдужою не лише до себе, але й до інших. Це також означає, що вчинки мотивуватимуться потребою визнання права на свободу особисту, і свободу усіх інших. Давні греки відносили справедливість до чеснот, або громадських навиків, які, сукупно з чеснотами поміркованості, стриманості і мужності, здатні були перетворювати просту людину на людину вільну, або громадянина, а коли кількість таких громадян ставала достатньо великою, вони створювати демократично урядовану громаду (поліс).
До чого це пишу? - може виникнути природна думка. Пишу до того, аби нагадати, що історія України, окрім усяких інших історій, провокативно актуалізованих постмодерном, це все ж таки, а може й передусім, історія українського народу й української громади. Громади, яка віддавна самоорганізовувалася довкола тих, кого Іван Франко називав «громадським чоловіком» і якій він сам присвятив своє життя: дехто навіть вважає, що на шкоду творчим висотам. Зокрема, таким громадським чоловіком вийшов з-під його пера Захар Беркут як жертовний представник оборони справедливості навіть всупереч на тоді боярській владі. Саме такі громадські люди і урядована ними громада змогли зберегти і розвинути українськість з її центральною чеснотою «козацької вольності людини» всупереч усім ординським чи імперським політичним подіям - усім, проте, не комуністично-більшовицьким. Властиво комуністичний режим продумано вразив у саме серце і, зруйнувавши приватну і громадську власність, докорінного спотворив суспільні чесноти і життєві орієнтири людей.
Спробуємо на хвилину уявити, що Верховна Рада України у своїй більшості складається з жертовних «громадських людей», переповнених почуттями справедливості, і поринемо у велику фантазію заможної і процвітаючої країни. Спитаємо себе: а хто ж то обрав усіх тих добродіїв аж до Верховної Ради?
Спостеріг колись Павло Тичина: «Не той тепер Миргород, Хорол-річка - не та». Справді, українська громада, тривалою соціально-культурною традицією якої було щорічне обрання старости чи війта, ніколи з власної волі не могла б обрати злодія, брехуна і п'яницю. На жаль, не та тепер громада, і голови у неї інші - буває, що зовсім без «класичних» чеснот. Пожинаємо наслідки постгеноцидного суспільного дурману.
Однак, не говоримо про брак людей натхненної праці, здатних на жертовність заради громадської справи. Вони були і є, їх немало. Незважаючи на жорстокі політичні буревії, вони стали стійкими і непохитними носіями людяності; людяності не словесної і бутафорної, а власне тієї вистражданої людяності, що з почуття справедливості виростає у здатність і чесноту «не зрікатися» - не зрікатися роду і його трагічної долі, не зрікатися високої віри у щасливе прийдешнє українства. Такі громадські люди, зокрема, ось уже понад 135 років творять історію Наукового товариства імені Т. Шевченка. Ще недавно серед них був академік Олег Романів, під керівництвом якого Товариство відродилося в Україні. Сьогодні перший серед інших - нинішній голова Товариства доктор філології Олег Купчинський.
Народився Олег Антонович Купчинський 18 травня 1934 р. у священичій родині в с. Сороцько (нині Теребовлянського району Тернопільської області) на Поділлі. 1952 р. закінчив середню школу робітничої молоді в Скалаті, 1958 р. - філологічний факультет Львівського державного університету. Після закінчення ЛДУ працює у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР (сьогодні Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника), з 1960 р. - у Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові, з 1978 р. - в Інституті суспільних наук АН України (нині Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України), а з 1989 р. паралельно з інститутом - у відновленому Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові. Упродовж вказаного часу обіймає різні посади і не завжди такі та там, де хотілося. Так складалися обставини... На початках навіть працював підручним художником у «малярці» Оперного театру у Львові, укладав сезонні угоди з міським так званим Ізокомбінатом (любов до кольору і малярства плекалися в родині віддавна).
З 1961 р. став одним з учасників і співорганізаторів відомого Семінару з питань джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін при ЦДІА у Львові. Учень І. Крип'якевича та Л. Гумецької. 1974 р. захистив в Одеському університеті кандидатську дисертацію «Українські географічні назви на -ичі ХІV-ХХ століть». У другій половині 1980-х років входить до ініціативної групи львівських учених з відновлення матірного Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, стає співавтором Статуту НТШ. Від 21 жовтня
1989 р. - науковий секретар НТШ, голова Комісії спеціальних історичних дисциплін Товариства (до 2006 р.) з 28 березня 1992 р. - дійсний член Товариства. Від 1990 р. - відповідальний редактор «Записок НТШ», з 17 грудня 2005 р. - голова НТШ. 2006 р. захистив докторську дисертацію на тему «Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV ст.». Олег Купчинський є відповідальним редактором і членом редколегій багатьох видань, членом Української вільної академії наук, низки наукових товариств в Україні та за кордоном. За сумісництвом упродовж багатьох років викладав спеціальні курси у Львівському національному університеті («Галицько-Волинський літопис») і в Українському католицькому університеті у Львові («Вступ до церковнослов'янської мови»).
Коло наукових зацікавлень О. Купчинського - історія (зокрема, середньовічна історія України), філологія (історія української мови, ойконімія, літературознавство), етнологія, архівознавство і спеціальні історичні дисципліни тощо. У його науковому доробку нині понад 500 наукових, науково-популярних і редакційних праць. «Мене питають, чому Ви не тримались однієї галузі наук, а писали про все? Так тоді писалось... і цс було характерне для багатьох. Якщо не вдавалось одне, спрацьовувало інше. Хоч у всі часи завжди близькими для мене були історія і філологія» (з інтерв'ю О. Купчинського для газети «Поступ»). Репрезентує Купчинський різні типи публікацій - статті, огляди, рецензії, розділи у колективних дослідженнях, збірники документів, монографії, не нехтує він і простими інформаціями про події, які стосуються наукових явищ. Свої тексти надсилає у різні наукові збірники (модними для радянських часів були тези) і періодичні видання: «Вопросьі географии», «Історичні джерела та їх використання», «Жовтень», «Літературна газета», «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР» (пізніше «Архіви України»), «Советские архивы», «Український історичний архів» тощо.
Нині у діяльності О. Купчинського можна виділити чотири основні напрями: науковий, науково-організаційний, редакційно-видавничий та суспільно-громадський.
До найважливіших праць з історії мови належать: «Українська церква і питання української (руської) народно-розмовної мови у другій половині ХVІ-ХVII століть» (1997); «Мова «Казання» Мелетія Смотрицького на похороні Леонтія Карповича 2 листопада 1620 р.» (2003); «Лексичний склад актів і документів Святоюрської юридики у Львові 70-х років ХVІ-ХVІІ століть» (2008); з ойконімії: «Изменения словообразовательной структурьі украинской микро-топонимии» (1966); «Статистика та географія двочленних відприсвійних географічних назв України на *-jь» (1969); «Питання генези географічних назв на -ичі» (1973); «Древнейшие славянские топонимические типы и некоторые вопросы расселения восточных славян» (1980), «Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень» (1981), «Географические названия Полесья» (1988) та ін. У названих і неназваних дослідженнях автор висвітлює, крім мовних явищ, проблеми історичної географії заселення України і суміжних країн.
Філологічне джерелознавство представлене оглядами архівних документів і матеріалів про Т. Шевченка (1965), І.Франка (1972), В. Стефаника (1971), Марка Черемшину (1974), І.Труша (1969), І. Вагилевича (1980-1996), В. Гнатюка (1992), Г. Лужницького (1994) та ін.
Проблематика праць О. Купчинського, які стосуються історичних наук, насамперед поширюється на давню історію України та Галицько-Волинське князівство - «Пергаментні рукописи ХІ-ХVІ століть» (1977); «Дослідження і публікація грамот Галицько-Волинського князівства у XVIII - першій половині XIX ст.» (1982); «Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини XIV - першої половини XIX ст.» (1982); «З документів-фальсифікатів Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV століть» (2005) і т. д. Названі праці ґрунтуються на аналізі прямих і опосередкованих історичних джерел і таким чином репрезентують ще одну галузь історичної науки -історичне джерелознавство. До цього ряду можна віднести: «Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV ст.» (1997), «Давньоруські грамоти у складі Подільського списку літопису XVII ст.» (1987), «Дипломатичне листування Чернігівського князівського двору XII ст.» (1988), «Забута грамота Костянтина-Василя Острозького для карпатського села Мала Тухля» (1995) та ін. Певним підсумком стало монографічне дослідження «Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти» (2004). Досліджуючи середньовічні документи, О.Купчинський висвітлював проблеми дипломатики: «До питання про характеристику формуляра рукописних документів середньовіччя» (1974), «Розвиток галицько-волинського документа в контексті міжслов'янських зв'язків ХНІ - XIV ст.» (1983); хронології: «О некоторых вопросах датировки средневековых документов на основе содержания» (1976), «Перші датування документів за григоріанським календарем у державних установах України XVI ст.» (1991); історії та функціонування установ: «Із спостережень за розвитком документа та діяльністю князівської канцелярії Галицько-Волинських земель XIII - першої половини XIV століть» (1996), «Акти земські та гродські» (2003).
Окремо слід відзначити глибокофахові дослідження О. Купчинського з архівознавства: «Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799 рр.» у співавторстві з Е. Ружицьким (1972), «Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова» (1998), а з прикладної архівістики: «Про описання і каталогізацію картографічних творів» (1971), «Методика наукового описання давніх документів» (1972), «До історії створення науково-довідкового апарату до фондів судово-адміністративних установ України XV-XVIII ст.» (1976), «Розшифрування ранніх фотодокументів та їх описування в архівах і бібліотеках» (1978) тощо.
Велику увагу приділяє О. Купчинський палеографії, археографії. Він є автором праць з історії картографії: «Україна в картографічних творах Колекції Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові» (1971), «Рукописні карти України XVIII ст. Ермітажної збірки Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді» (1973), «Причинки до історії української картографії 30-40-х років XX століття» (1996).
Крім проблем загальної історії і спеціальних історичних дисциплін, О. Купчинський приділяє увагу історичному минулому Церкви в Україні та її теперішнім проблемам: «Унійний симпозіум у Варшаві» (1997), «Ієрархія Київської церкви 861-1996» (1997), «Йосип Сліпий про Берестейську унію та її роль в історії української церкви і народу» (2000), історичному краєзнавству. Йому належать численні біобібліографічні нариси про відомі і маловідомі постаті української науки і культури XVIII-XX ст.: М. Гриневецький, М. Гарасевич, В. Компаневич, М. Грушевський, І. Вагилевич, В. Федорович, В. Гнатюк, К. Беднарський, М. Кордуба, А. Кримський, Я. Янів, Р. Лукань, Й. Сліпий, М. Кулицький, Я. Падох та ін.
Окрема сторінка в науковій біографії О. Купчинського - редакторська і видавнича діяльність. Вона почалась у 1960-ті рр. (тривалий час в архіві очолював публікарський відділ) з підготовки збірників документів і матеріалів, присвячених різним особам і подіям, у яких О. Купчинський - укладач і співупорядник, в окремих також автор коментарів: «Іван Франко. Документи і матеріали» (1966), «Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.» (1970), «Леся Українка. Документи і матеріали» (1971), «Акти села Одрехови: XVI-XVII ст.» (1970), «Історія Львова в документах і матеріалах» (1986) і т. д. З його участю підготовлено 15 збірників.
Обов'язки прямої редакторської праці лягають на О. Купчинського з відновленням НТШ у Львові і організації «Записок НТШ». Він розуміє, що НТШ в сучасних умовах - це передусім видавнича наукова діяльність, у якій вагому роль відіграють «Записки НТШ». Так визначає завдання Статут Товариства, так його трактує, починаючи з 1890-х рр., М. Грушевський, а у міжвоєнний період -К. Студинський, І. Крип'якевич та ін. Але коли в часи М. Грушевського українська гуманітаристика робила перші кроки, а тому існувала можливість увесь спектр сусцільно-гуманістичних наук обмежувати історією, філологією, зрідка етнологією і вміщати в одній книзі, то перед О. Купчинським постала проблема тематичного виокремлення різного за напрямами знань матеріалу. Тепер томи «Записок НТШ» присвячуються історії і філософії, філології, окремо спеціальним (допоміжним) історичним дисциплінам, етнографії і фольклору, археології, архітектурі та містобудуванню, музикознавству, образотворчому й ужитковому мистецтву, театрознавству тощо. Тому й довелося О. Купчинському переробляти структуру видання, виходячи з умов сучасного рівня функціонування науки. На сьогодні під керівництвом О. Купчинського вийшло друком уже 36 томів «Записок НТШ» (т. 221-256, загальний обсяг кожного тому - 600-700 с). Поки існує таке видання, українство з гідністю може дивитись в очі представників світової науки.
Редагування «Записок НТШ» - не єдина справа у видавничій діяльності О. Купчинського у Товаристві. Вона становить менше половини всіх книжкових проектів - він курує «Праці НТШ», які належать природничо-математичним наукам, веде низку видавничих серій НТШ, зокрема «Збірники Секцій і Комісій НТШ», «Українську наукову бібліотеку», «Історичні джерела», «Визначні діячі НТШ», «Архіви» («Архівні джерела»), «Словники» та багато позасерійних видань, відповідальний редактор «Вісника НТШ» - органу Світової ради Товариства (з 2006 р.). Нині під його керівництвом триває підготовка багаторічного проекту Енциклопедії «Наукове товариство імені Шевченка», підтримуються контакти із видавничими групами осередків НТШ по Україні.
Звичайно, неможливо у короткому повідомленні перелічити всі науки, дисципліни і редакторську працю, у які вагомий внесок зробив О. Купчинський. Поза увагою залишається суспільно-громадська діяльність, яка може становити окремий предмет обговорення. Також варто було б зупинитися на характеристиці суто наукових спрямувань Товариства за останні роки, що здійснюються у рамках роботи наукових комісій і заслуговують на додаткову увагу. Треба наголосити, що активно працюють комісії з природознавства, гуманітаристики і мистецтвознавства. Голові вдалося значно пожвавити роботу книгарні Товариства, яка стала окрасою міста Львова. За браком місця, пропонуємо зацікавленим у повній інформації звертатися до наукових праць товариства, з якими можна познайомитися у бібліотеці НТШ у Львові на вул. Винниченка, 24, та у книгарні на проспекті Шевченка. Великих зусиль Олегу Купчинському як обраному на другий термін голові доводиться докладати до організації роботи Наукового товариства, проведення щорічних сесій, засідань ради та президії.
Нам залишається побажати ювілярові міцного здоров'я і подальшої плідної праці на користь національної науки.
Від імені Президії всього Наукового товариства імені Шевченка
Анатолій КАРАСЬ,
професор, голова Світової ради НТШ
Джерело: Журнал "Універсум" № 5-6 (187-188), травень-червень 2009
До 75-ліття О.А.Купчинського
Феномен особистості нинішнього голови Наукового товариства ім.Шевченка Олега Антоновича Купчинського в тому що, на нашу думку, своєю науковою й громадсько-політичною діяльністю він продовжує давню традицію розвитку української гуманітаристики, зокрема синтез різних її галузей – історії, мовознавства, літературознавства, етнографії, фольклору та інших з їх жанровим діленням і численними допоміжними дисциплінами. І в цьому зразком служили йому пріоритетні напрями наукової спадщини «Руської Трійці», всеохоплюючий універсалізм діяльності М Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, багатоаспектність філологічних досліджень К.Студинського, М.Возняка, С.Єфремова, Ю.Шевельова. У наш час вузької, а то й надвузької наукової спеціалізації, діяльність Олега Антоновича виділяється особливою цілеспрямованістю і послідовністю дослідження фактів, як основи всякої науки і пошуку її «історичного кореня».
Унікальним з цього погляду було упорядкування О.Купчинським (у співавторстві) і видання в 1972 р. «Каталога пергаментних документів Центрального державного історичного архіву України у Львові 1933-1799 рр.», куди увійшли 1134 окремі регістрові статті на грамоти. Цінною була і низка розвідок вченого, присвячених розшукам окремих або групи пергаментних грамот та документів XIII-XVIII ст., зокрема велика праця «Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини XIV – першої половини XIX ст.» (1982), в якій зідентифіковано майже півтисячі втрачених грамот цього періоду, на підставі розшуку інформації про їх існування у різних рукописних і друкованих джерелах.
Оскільки джерелознавчі дослідження тісно пов'язані з проблемами опису історичного документа, вивченням історичних установ та інституцій, в полі зору О.Купчинського перебував і цей аспект науки. І, очевидно, до цієї групи праць вченого слід віднести написану ним ще в 1970 р., але видану лише недавно (1998) його монографію «Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова», що відображають багатовікову історію судово-адміністративної діяльності в Західній Україні.
У контексті архівознавчої ерудиції і практики О.Купчинського слід розглянути і його участь у шістнадцяти археографічних збірниках документів і матеріалів, сукупність тематики яких вражає значимістю подій і персоналій. Це історія України від доби Галицько-Волинського Князівства і заснування Львова, часів гетьманів Б.Хмельницького та І.Мазепи, подій Гайдамаччини до діяльності визначних діячів української науки й літератури – М.Драгоманова, І.Франка, Лесі Українки, В.Гнатюка. Саме згадані збірники документів і матеріалів були і назавжди залишаться незамінними джерелами для дослідження відповідних етапів історії України.
В систему координат згаданої традиції української гуманітаристики вписувалась і науково-дослідна та редакційно-видавнича діяльність О.Купчинського ще не «в ранзі» багаторічного наукового секретаря НТШ. Зокрема у своїх численних статтях вчений зосереджував увагу на маловідомих проблемах історії Товариства, його зв'язків з зарубіжними центрами і на малознаних аспектах життя й діяльності його діячів – М.Грушевського, І.Крип'якевича, Й.Сліпого, О.Домбровського, В.Федоровича, І.Огієнка та Я.Падоха, останньому присвятив також окреме видання з описом його архіву. Серед наукових досліджень вченого виділяється оригінальна, однак належно не поцінована в Україні праця – перша публікація у Польщі 1999 р. польського перекладу славетного «Слова про похід Ігоря», котрий ще в половині XIX ст. здійснив І.Вагилевич. Праця опублікована у рамках співпраці НТШ з Південно-Східним науковим інститутом у Перемишлі за сприяння його директора, відомого польського історика Ст.Стемпеня.
Крім того, справді подвижницькою була праця О.Купчинського як багаторічного редактора і співредактора, упорядника, автора передмов і післямов до двадцяти восьми об'ємних томів Записок НТШ, що презентували результати наукової праці історико-філософської, філологічної, фольклорно-етнографічної секцій та численних комісій – археологічної, архітектури, театрознавства, мистецтво і музикознавчої та інших.
Своєрідний підсумковий вираз згаданої діяльності О.Купчинського знайшов відображення у його бібліографічній персонали, виданій до ювілею 70-ліття вченого у 2004 р. Однак у ній, зрозуміло, належного розкриття не знайшла оцінка тих його праць і праць про нього, що вийшли друком напередодні самого ювілею, а тим паче, після його проведення. Зокрема знаменним було видання у Києві двотомного збірника праць на вшанування ювіляра «До джерел». Ширшого погляду вимагає також видана напередодні ювілею унікальна монографія самого Купчинського «Акти та документи Галицько-Волинського Князівства XIII – першої половини XIV ст». Дослідження. Тексти. (Львів 2004-1284 с.,42 іл.), в якій автор синтезував багатогранні історичні, мовознавчі, документознавчі, дипломатичні, палеографічні, хронологічні та інші знання, нагромаджені в процесі багатопрофільної наукової роботи. Цей твір є результатом усієї попередньої творчості вченого, не має аналогів в українській історіографії. Він засвідчує величезний пласт інформації, що торкається різних сфер соціально-економічного та політичного життя, права, побуту, культури українського народу періоду становлення і розвитку Галицько-Волинського Князівства як окремої східноєвропейської держави з продовженням традицій Київської Русі у нових умовах спілкування з західноєвропейськими країнами. Книга стала справжнім науковим бестселлером (появилось 14 розгорнутих рецензій на неї), а також об'єктом захисту дисертації автора на давно заслужений ним науковий ступінь – доктора наук.
Перебуваючи в силовому полі власної монографії О.Купчинський ще деякий час жив у полоні її проблематики, публікуючи у 2005-2006 рр. низку статей на тему грамот ХІІІ-ХІV ст.
Однак у цей час на долю вченого випала сумна, тяжка подія – смерть попереднього голови НТШ Олега Романіва (3 листопада 2005 р.), з яким вони спільно пройшли складну дорогу відродження НТШ у жовтні 1989 р. і спільної праці наступних років.
Загальні збори 17 грудня 2005 р. обирають О.Купчинського головою НТШ. Значно поширюються його обов'язки. Крім основної видавничої діяльності, яка повністю належала до його обов'язків, на його плечі лягають науково-організаційні, представницькі обов'язки, зв'язки НТШ України з дочірними товариствами, інформація про їх діяльність у країні і зарубіжжі, зв'язки з науковими установами, звітні доповіді на кожному засіданні з аналізом праці за пройдений період, організація наукових сесій, засідань президії, співпраця з комісіями, складні господарські проблеми і багато іншого. Після виборів Олег Антонович, усвідомлюючи, яку нелегку ношу приймає, висловив твердий намір продовжити працю так, щоб не знизився рівень минулих років і не змінилися ті стратегічні завдання, започатковані ще у 1989 р. Його сили і розум не підвели. При всьому навантаженні далі пріоритетним вважає «Записки», які не тільки номерами, а й стилем в'яжуть сучасне з давньою НТШ-івською традицією. На ньому, як на редакторові, лежить організація матеріалу, аналіз і відбір, бачення цілості, наукове і стилістичне редагування а далі запотребованість та актуальність матеріалу. Олег Антонович відзначається дивовижним умінням добирати автуру, комплектувати, опрацьовувати матеріал. В гущі тої величезної роботи Він знаходить час гідно репрезентувати товариство на різних культурних імпрезах міста — відкриття виставок, меморіальних таблиць, презентаціях нових книг тощо. У травні 2007 р. Олег Антонович презентував наукове товариство ім. Шевченка як всеукраїнську наукову громадську організацію під час офіційного візиту Президента України Віктора Ющенка до Республіки Хорватія. Він особисто підписував меморандум про співробітництво Наукового товариства ім. Шевченка у Львові та Матиці Хорватської у Загребі.
Того ж року вийшов у світ великий двотомний «Словник сучасних українських прізвищ», який уклав Юліан Редько. О.Купчинський є автором передмови «Покликаний словом», де словник оцінюється як сплачений борг перед автором – проф. Юліяном Редьком, який усе життя працював зі словом і над словом. Він створив картотеку прізвищ обсягом 90 тисяч слів. У словник увійшла тільки частина — 25600 прізвищ, однак все ж він став неоціненним внеском в українську філологічну науку, історію і особливо етнологію. Археографічна пам'ятка дає правописні, граматичні, акцентуаційні характеристики. Важливим елементом словника є паспортизація власних назв, подана географія поширення прізвищ і відомості про їх етимологію. Словник вийшов при фінансовій допомозі НТШ в Америці.
Важливе місце в діяльності НТШ посідає видання науково-інформаційного журналу «Вісник НТШ», відповідальним редактором якого є також О. Купчинський. Це своєрідний літопис діяльності товариства в Україні і за кордоном. У журналі, починаючи від 2001 р., присутня постійна рубрика «Забуті імена в українській науці і культурі». Шановний редактор є тут водночас автором статей, які мають величезне значення і становлять вагомий матеріал для майбутньої історії української науки. В ювілейних статтях, присвячених Купчинському, в загальному перераховані особи, про яких писав автор. Але за кожною з них криється особлива сторінка нашої духовної історії, різна за часом і сферою діяльності. Для прикладу варто назвати три видатні особистості, об'єднані хронологічно і сферою життєвого середовища. Це Модест Гриневецький (1758-1823), Михайло Гарасевич (1763-1836), Варлаам Компане-вич (1777-1858).
М.Гриневецького О. Купчинський вважає найвизначнішим українським науковцем свого часу, який геніально поєднував світську і духовну діяльність. Він 35 років очолював університетські кафедри, був третім ректором-українцем Львівського університету. Особливо визначився як поборник за навчання українською народною мовою в початкових і парафіальних школах. О.Купчинський присвятив вченому три публікації і видав його неопубліковану латинськомовну з українським перекладом статтю.
Михайло Гарасевич у міцній церкві бачив основу для розвитку народу. Працював над історією української церкви. Стаття про Варлаама Компаневича є уривком більшої розвідки, яка, очевидно, «виношується» і в майбутньому порадує нашу громадськість. В. Компаневич представник тієї частини галицьких інтелектуалів, які, хоч виховані в схоластичному дусі і традиціоналізмі просвітництва, тяжіли до змін і реального бачення світу, того бачення, що ним уже жила Європа на зламі XVIII- початку XIX ст.»
Зовсім інший час, інші суспільні відносини, духовні потреби представлені у постаті Яна Янова, професора української філології у Львівському університеті в 20-30 рр. XX ст. Видатний мовознавець, дослідник історії і сучасної української мови і літератури, хоч був поляком і писав по-польськи. Особливо відзначився тим, що виховав цілу плеяду відомих україністів, які жили і працювали в ділянці української науки в наш час. Серед його учнів Богдан-Ігор Антонич, Іван Керницький, Іван Ковалик, Катерина Матейко, Теоктист Пачовський, Юліян Редько, Богдан Романенчук, Люба Суха і багато інших. Статтю про Я.Янова Олег Антонович писав у 2003 р. як вияв його постійних мовознавчих зацікавлень, які серед інших праць постійно з'являються в його творчій біографії.
На мовознавчій основі з вагомими історичними висновками побудована важлива монографія О. Купчинського «Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень (географічні назви на ичі)», 1981. Сам заголовок праці говорить про метод дослідження автора через мовознавство до історії. З мовного боку тут широко показана історія топоформанта -ичі системі українського словотвору в історично-порівняльному аспекті.
Особливе місце в мовознавчій тематиці О. Купчинського займає стаття «Мова «Казання» Мелетія Смотрицького на похорон отця Леонтія Карповича 2 листопада 1620 р.» (Записки НТШ, 2003 р.), що розповідає про автора твору – Мелетія Смотрицького, його місце в історії української культури. Вражає багатство використаної літератури, в якій автор «твердо сидить», неначе тільки одним мовознавством він увесь час займався. Крім викладу змісту і розгляду жанрових особливостей, автор проводить ґрунтовний мовний аналіз пам'ятки, зокрема її фонетичних, морфологічних та лексичних рис. В тому багато уваги приділено церковнослов'янізмам як елементу продовження давніх мовних традицій.
До речі, О.Купчинський відомий, як добрий знавець церковнослов'янської мови, що засвідчено окремим виданням його праці «Церковнослов'янська мова» (Записки перекладацької літератури, курс лекцій 2000-2001).
І тепер Олег Антонович, крім багатьох інших справ, також активно займається питаннями мови, зокрема, готуючи до друку акти Святогорської юридики у Львові, виняткової наукової вартості староукраїнські тексти за період від 1578 р. по XVII ст. Крім текстів, у цьому виданні буде ґрунтовний мовний аналіз, який повертає вченого до роздумів над особливостями ділової (актової) мови, що були оприлюднені з нагоди публікації актів XIII-XIV ст., правових документів села Одрехови та інших. Варіант цієї праці (під заголовком «Окремі спостереження») вже опублікований в ювілейному збірнику на пошану Голови Світової ради НТШ, академіка, професора Леоніда Рудницького з нагоди його 70-річчя (Львів-Філадельфія 2008). Пам'ятка досліджується в семантичному плані з жанрово-функціональними особливостями. Лексичний склад згрупований у п'ятьох розділах з виділенням загальнолюдських означень і найбільших характерних для типу пам'ятки лексем – з ділянки права та судочинства. У висновках автор підкреслює, що «Юридика» так само як «Казання» засвідчує те, що український народ, незважаючи на свою перервану державність, протягом тривалого часу культивує у пам'ятках рідну мову, яка залишалася переконливим чинником його етномовної єдності.
У дослідженні названий не весь лексичний склад із усіх 220 актів і документів. Його в майбутньому репрезентуватиме окремий словник.
Воістину невичерпна творча енергія вченого. Тож залишається побажати йому духовних сил в доланні обраного шляху.
Марія ВАЛЬО
Уляна ЄДЛІНСЬКА
Джерело: Дзвін. Щомісячний літературно-мистецький та громадсько-політичний часопис Національної Спілки письменників України. Львів, "Червона калина, "Число 5-6, 2009 р.
Тут не пишу чиєїсь біографії, бо і свою було б нелегко описати. Це, радше, роздуми з нагоди 75-літнього ювілею людини, яку запізнав (а чи впізнав?) зовсім не давно. Сталося це якихось двадцять років тому, коли відроджувалось в Україні НТШ - ця, як кажуть, неофіційна чи некоронована академія наук, ще до прийняття Акта незалежності та проголошення незалежності.
Було це передовсім подією масштабною, навіть імпозантною з величезною попередньою підготовкою. Тоді, у 1989 р., об'єдналась і "засвітилась" у Львові велика частина як місцевої, так і діаспорної наукової інтелігенції, про яку тут було небагато інформації.
А з тутешніх - передовсім Олег Романів і Олег Купчинський - два Олеги. Перший - член-кореспондент НАН України (тоді ще Академії наук УРСР), металознавець, другий - гуманітарій, кандидат філологічних наук, архівіст. Перший був обраний головою НТШ в Україні, другий - його першим заступником і науковим секретарем.
Вибір "влади" НТШ, на диво, виявився вдалим. Чому "на диво"? Бо ці дві особистості (саме особистості!) взяли на свої плечі непосильний тягар початкового періоду становлення НТШ в Україні, кадрова (точніше, інтелектуальна) база якого була знищена совєтським режимом ще у 1940 році. Треба було, по суті, починати з нуля. І за порівняно короткий час, десь так до 1995-го, цей етап з честю було пройдено. "Повернено" частину будинків НТШ на вул. Винниченка, 24 і 26 (на правах оренди в НАНУ), засновано осередки у центрі та на сході України, створено видавничий центр і його поліграфічну базу, організовано книгарню, друкований орган "Вісник НТШ", продовжено видання "Записок НТШ", "Хроніки" та інших видань тощо. І всю цю нелегку ношу підняли передовсім перші дві особи таких неподібних за характером, походженням, темпераментом, соціальним положенням. Але з однотипним духовним статусом і волею до креативного чину.
Та, напевне, найбільшим осягом відродженого НТШ стала його синергетична притягальна, навіть магічна сила. До нього потягнулися і поважні науковці різних галузей знань, що вже мали визначні наукові успіхи, і молоді адепти (хоч останніх, звісно, менше) різних сфер наукових пошуків. Без реклами, очікування привілеїв, нагород, прибутків. Без експлуатації слави колишніх ентешівських досягнень і їх носіїв - О.Барвінського, М.Грушевського, І.Франка, В.Гнатюка, В.Левицького, К.Студинського, І.Раковського, С.Рудницького, І.Крип'якевича, В.Кубійовича та ін.
Не скажу, що все було гладко. Не бракувало жорстких опонентів, заздрісників і навіть пліткарів. Та Бог з ними (хоча тяжко повірити, що у їх душі коли-небудь гостював Всевишній).
Лише толерантністю і терпеливістю О. Купчинського, його впертою (!) працездатністю, непоступливістю в основоположних питаннях можна пояснити високий академічний рівень і класичний стиль редагованих ним видань НТШ. За неповних двадцять років з-під редакторського пера вийшло 36 томів "Записок НТШ" (числа 221 - 256). Помножимо обсяг одного тому (у середньому 700 сторінок!) на 36 і отримаємо 25,2 тис. сторінок! А додаймо ще десятки книг тематичних праць НТШ, зокрема збірників секцій і комісій, "Українознавчу наукову бібліотеку", серію "Визначні діячі НТШ", "Історичні джерела", "Архіви". І це ще не все. І все це під силу одній людині!
А на близькому видноколі видання "Енциклопедія НТШ". Непочатий край науково-організаційної, видавничої і редакторської праці.
Чотири роки тому відійшов у вічність голова НТШ в Україні Олег Романів. "Академія" осиротіла і на якийсь час завмерла. Кому замінити його і чи є повноцінний спадкоємець. Це не було риторичним питанням.
Треба було давати негайну відповідь. І не помилитися.
Виявилося, що вибір був не такий вже й великий. "Перст народу" впав на Олега Купчинського. Аргументи за: сфера його наукових інтересів - гуманітарні науки і великий досвід у видавничій праці в НТШ (власне її в основному вів від початку). Крім того, він добре знає "кухню" НТШ, його зовнішні зв'язки з крайовими НТШ Америки, Канади, Європи, Австралії; Олег Купчинський є комунікабельною людиною, що розуміється на непростій психології наукової спільноти та ін.
Аргументи проти: по-перше, не академік і навіть не доктор наук (останнє Олег Антонович швидко усунув, бо вже тоді була готова докторська дисертація, але лише велика зайнятість не дозволяла її захистити швидше); по-друге, вік "претендента" - поважний аргумент, адже 2005 р. йому минуло сімдесят; по-третє, треба було негайно знайти йому заміну "на посаді" наукового секретаря і головного редактора видань НТШ (на жаль, до цього часу така заміна не знайдена, що свідчить про нелегку ношу "другої" людини в керівній структурі НТШ).
Під тиском обставин О.Купчинський згодився обійняти посаду голови НТШ в Україні, а загальні збори НТШ у листопаді 2005 р. і повторно у листопаді 2008 р. одноголосно обрали його на цю і почесну, і відповідальну посаду. Не минуло багато часу відтоді, як О.Купчинський освоїв досвід управи цим складним організмом, що має назву "Наукове товариство імені Шевченка", яке є науковою громадською організацією, що нараховує лише в Україні понад 2700 звичайних, дійс¬них, почесних членів та 19 філій та осередків, має розгалужену інфраструктуру (видавничий центр, книгарня, будинки) і є вже повноцінною складовою наукової спільноти України і світу.
І нині з висоти науково-організаційних звершень ювіляра Олега Антоновича хочу коротко оглянути його фаховий доробок, який теж немалий і великою мірою неординарний.
Коли пишу про часопростір О.Купчинського, то десь домислюю у цьому контексті і свої часові та геопросторові координати, підсвідомо шукаю рис спільності, подібності і відмінності. Бо й справді: народилися ми приблизно в один час - ще у довоєнні роки, на "золотому Поділлі" (наші села простяглись десь на відстані до 20-30 кілометрів із різних сторін Тернополя). Тобто "вихідні часопросторові пункти" майже збігаються. Та й імена нам дали однакові (це вже точно). А у ті часи найменування "Олег", "Ігор", "Ярослав", "Святослав" і їм подібні було справжньою рідкістю. Це відображало нові віяння: читальні "Просвіти" "світлом науки і знання" осіняли галичан, героїзували минуле княжими звитягами та іменами. І тому священики хрестили як своїх дітей (батько О.Купчинського Антін був духовним отцем у селі Сороцькому), так і дітей селян, іменуючи їх Романами, Ігорями й Олегами. А як назвеш корабель, каже народне прислів'я, так він і попливе.
Саме так і поплив корабель Олега Купчинського часопросторовою матрицею Галичини і опинився у майже безводному місці - на Головному європейському вододілі, але в "genius loci" - духовному Львові (скромно нагадаю, що приблизно тоді ж, у 1954 р., причалив і я до берега цієї духовної гавані). З того часу сформувалася духовно-фахова субстанція Олега Купчинського.
Тоді у середині - другій половині п'ятдесятих років уже минулого ХХ ст. в університеті була творча атмосфера. Ним керував "Великий ректор" (за висловом Д.Павличка) - академік Євген Лазаренко: життєлюб, свідомий українець, який робив "акцент" на місцеві, передовсім молоді, кадри. Загальна атмосфера - і внутрішньоуніверситетська, і суспільна - "надворі" існувала хоч яка-не-яка, але т. зв. відлига після розвінчання Микитою Хрущовим "культу особи" Сталіна.
Студентові-філологові Купчинському ще й поталанило тим, що його "довкілля" тоді було представлене такими корифеями філологічної науки, як академіки Іларіон Свєнціцький, Михайло Возняк, професори Степан Масляк і Олександр Мороз, Михайло Рудницький та Петро Коструба, Олекса Скоропада, Іван Ковалик і Юліан Редько (минуть десятиліття, і вдячний учень професора Редька видасть його знамениту книгу у двох томах "Українські прізвища"). Багато з них знали Івана Франка чи виросли на його творчості, були його духовними спадкоємцями. А покоління О.Купчинського - це вже були духовними онуками Великого Каменяра.
Уже у студентські часи Олег Антонович став науковим шукачем. А поле такої діяльності, здавалося, було безмежне: бібліотеки, контакти з професурою, творчі дискусії, конференції. Усе складалося якнайкраще. Проте... Відлига і в природі, і в суспільстві завжди є лише відлигою. Притиснули сусловсько-брєжнєвські морози, які брутально винищували все, що брунькувалося. Не оминули вони й університету. "Великого ректора" усунули, і таким, як О.Купчинський, особливо тим, що працювали у суспільних науках, місця не знайшлося.
Тоді О.Купчинський після довгих митарств влаштувався у Центральному історичному архіві і згодом звідтам "прикріпився" до Інституту суспільних наук у Львові. На щастя, в інституті працювали знані учені - академік Іван Крип'якевич, професор Лукія Гумецька. Саме маститий лінгвіст Лукія Гумецька взяла під свою опіку молодого ученого, визначила (не без участі академіка І.Крип'якевича) тему його кандидатської дисертації про українські географічні назви XIV-ХХ століть (захищено у 1974 р.).
У 1960 - 1978 рр. Олег Купчинський, працюючи у Центральному історичному архіві у Львові, "освоїв" нову сферу наукових пошуків - філологічне та історичне джерелознавство. Для кого-кого, а для вченого гуманітарія нема більшого щастя, як "відкопати" в архівних сховищах раніше не впроваджувані в науковий обіг нові факти, особливо ті, що змінюють усталені погляди на явища і процеси.
І саме тоді і тут О.Купчинський заявив про себе як вдумливий історик. Як з рогу достатку посипалися публікації, які охопили великий часовий і просторовий обшар нашого народу і наших земель. Наведемо кілька з них. Це: "Пергаментні рукописи ХІ - ХVI століть" (1977), "Дослідження і публікація грамот Галицько-Волинського князівства у ХVIII - першій половині ХІХ ст." (1982), "Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини ХІV - першої половини ХІХ ст." (1982) та багато інших. Своєрідним фундаментальним підсумком історико-українознавчих студій стала монографія "Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини ХІV століть. Дослідження. Тексти" (2004), яка лягла в основу докторської дисертації ученого, успішно захищеної ним у 2007 р.
А були ще дослідження з історії мови, дипломатики, історії установ, архівістики, палеографії, історії церкви та історичного краєзнавства. Мені особливо імпонують назви публікацій: "Причинки до історії української картографії до 30 - 40-х років ХХ століття" (1996), "Україна в картографічних творах колекції Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові" (1971), "Рукописні карти України ХVІІІ ст. в ермітажній збірці Бібліотеки ім. М.Є.Салтикова-Щедріна в Ленінграді" (1973) та ін.
До свого 75-ліття д. і. н. Олег Купчинський підходить з таким великим за обсягом (понад 500 позицій), багатовекторним за спрямуванням (історія, лінгвістика, літературознавство, географія і картографія та ін.) доробком, що викликає щирий подив і повагу до цієї людини - ученого, організатора наукового процесу, зокрема Наукового товариства імені Шевченка, його чільного діяча. Наукова громадськість нашого краю зичить солінізанту міцного-міцного здоров'я і подальших творчих звершень.
У тижневику "Нова Ера" опубліковано статтю Богдана Андрушківа "Олегу Купчинському — 75. Слово про знаменитого земляка з нагоди його ювілею"
Подаю її повністю.
Його гасло — «Треба щось робити в науці, бо у нас, у порівнянні з іншими народами, майже нічого нема». Олег Купчинський. Вроджений науковець, талант якого пов’язаний з великою завзятістю, працьовитістю і відданістю науці. Має особливий талант поєднувати наукові дослідження з науково-видавничою і редакторською діяльністю.
Обіцяне слово чи справа у нього понад усе! Цього вимагає і від інших. Та риса характеру Олега Купчинського полюбилася членам Світової ради НТШ, які на початку 1990-х років довірили йому редакторство «Записок НТШ».
До того ж Олег Купчинський володіє такими вагомими рисами, як добротність науковця, фундаментальність і всеохопне уміння проникати у глибину досліджуваного явища. Знаходився і завжди знаходиться у контексті ширших процесів, що відбуваються у культурі та в історичному перебігу подій. Не терпить багатослів’я, поспішних «патріотичних» узагальнень і пихатості. На його думку, найважливішою для науковця є вимогливість до себе, що досягається щоденною працею. Пріоритетами для нього є правда: правда в усьому і перш за все в науці.
Характерні риси цього вченого цим коротким переліком не обмежуються. Але головна з них та, що він завжди і в усьому працелюб, «селянин за плугом у подільському чорноземі».
Олег Антонович Купчинський народився 18 травня 1934 р. на Поділлі, на Теребовлянщині, у священичій з діда-прадіда родині. Початкову освіту здобув у рідному селі Сороцькому, середню — у містечку Скалат, вищу — у Львові. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету, після закінчення якого у 1958 р. О. Купчинському запропонували вступати до аспірантури, але з певних причин до цього не дійшло. Працював не за спеціальністю у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР, в оперному театрі, а від 1960 р. — у Центральному державному історичному архіві УТСР у Львові.
Вже з університетської лави виявилися його нетривіальні наукові зацікавлення: членство в мовознавчому гуртку, робота у факультетській стіннівці, виголошування наукових повідомлень на студентських конференціях. Формувався Купчинський як науковець-початківець під впливами різноманітних чинників: крім індивідуальних нахилів, у його розвитку неабияку роль відігравали традиції з батьківського дому.
18 років пропрацював у Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові, далі — Інститут суспільних наук АН УРСР (нині Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України) і Наукове товариство ім. Шевченка в Україні.
У 1974 р. Олег Купчинський захищає в Одесі кандидатську дисертацію з ономастики на тему: «Українські географічні назви на -ичі XIV-XX ст.», яку написав під керівництвом Лукії Гумецької.
Наукова діяльність Олега Купчинського проектується у двох напрямах, а саме у філології та історії. Нині, аналізуючи доробок Олега Купчинського, важко визначити, яка з ділянок науки була та залишається провідною у його діяльності. Якраз специфікою та особливістю його дослідницьких пошуків і характеру творчого процесу є велике розмаїття наукових зацікавлень. Він — філолог за освітою, але однаковою мірою й історик (за його словами «у мене два університети... мій ще один університет, а саме з історії, то архів і довголітня праця у ньому»). Нині Олег Купчинський один із небагатьох філологів-україністів, яких називають філологами «давнього типу», тобто ті, що працюють не тільки у філології, але й у суміжних галузях гуманітарних наук.
Поряд із дослідженням питань ономастики і поєднання ономастичних даних і даних історичної географії у полі дослідницьких зацікавлень О. Купчинського перебувають інші спеціальні історичні дисципліни. Чи не найбільше уваги приділено джерелознавству, його дослідження тісно пов’язані з архівознавством. Розвідки цього напряму порушували найактуальніші проблеми української архівістики. О. Купчинський працює також над науковою систематизацією документів, розробленням різних форм науково-довідкового апарату і методикою використання документальних фондів архівів. Повно і цілісно у творчості О. Купчинського репрезентована археографія, дипломатики. Чимало праць О. Купчинський присвячує історичній хронології і картографії.
А ще подає чимало незнаних широкому загалові відомостей про життя і творчість видатних особистостей української культури. За приклад слугують огляди документальних матеріалів архівів про М. Шашкевича, Т. Шевченка, М. Лисенка, М. Коцюбинського, І. Франка, І. Труша, Марка Черемшину, В. Стефаника та ін. Відомості про склад документальних пам’яток закордонних архівів (Польщі, Болгарії, Ватикану), які стосуються українських земель, а також про розвиток архівознавства, архівної термінології (Польща) у різних країнах, дають рецензії О. Купчинського на закордонні видання.
Важлива складова наукового доробку — історія середньовічних і сучасних установ. Цій проблематиці він присвячує низку праць з історії судово-адміністративних установ, зокрема ґродських і земських судів, міських магістратів, в окремих статтях простежується розвиток Українського Вільного Університету, Наукового товариства ім. Шевченка.
У тому ж ключі джерелознавчого аналізу О. Купчинський вивчає проблематику етнографії, частково фольклористики. У цьому ж аспекті деінде розбирається й мистецтвознавча тематика. Чи не найбільше заанґажований в образотворче мистецтво. Є автором студій: «Невідомий портрет Григорія Кузьми пензля Івана Труша» (1997); «Античне мистецтво у дослідженнях Івана Старчука» (1998); «Листи Олени Кульчицької до Богдана Лепкого» (2001). Варто також згадати й таку публікацію, яка торкається мистецького життя в Україні загалом і мистецьких товариств зокрема: «Статут і протоколи засідань Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові» (1994). На особливу і окрему увагу заслуговують огляди і рецензії О. Купчинського, присвячені часописам з архітектури і містобудування, що також є додатком до дослідження театрального мистецтва. Є автором певної кількісті статтей, що стосуються сфери біографістики — інформує нас про життя і творчість відомих діячів української науки і культури. Чимало їх присвячено забутим іменам у нашій культурі. Ювіляр пише про Олександра Барвінського, Модеста Гриневецького, Юліяна Заяця, Варлаама Компаневича, Теофіла Кострубу, Миколу Кулицького, Євгена Купчинського, Онуфрія Лепкого, Михайла Малиновського, Миколу Мельника, Івана Огієнка, Яна Яніва, Гната Хоткевича та ін. Велику кількість бібліографічних відомостей, зокрема про українських мовознавців, подано у примітках О. Купчинського до збірки «Листування українських славістів з Францом Міклошичем» (1993).
Не менш ґрунтовна і невіддільна до наукової праці є науково-організаційна. Він — член Наукової і Методичної рад цієї установи, а на певних етапах і Львівського обласного архіву, очоливши Відділ давніх актів, згодом Відділ використання та публікації документів (1971). Є один з ініціаторів створення в архіві Кабінетів спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, для експозиції окремих готує експонати. По переході на роботу в Інститут суспільних наук АН УРСР, О. Купчинський обраний членом Вченої ради інституту (середина 1980-х років). Однак чи не найбільше в науково-організаційному аспекті зробив і робить Ювіляр у Науковому товаристві ім. Шевченка. Він один з ініціаторів руху за відновлення Товариства у 1988- 1989 роках, співавтор (з О. Романівим та іншими членами Товариства) нового статуту НТШ, організатор перших інавгураційних зборів 21 жовтня 1989 р., на яких затверджено структуру Товариства, а його обрано науковим секретарем. Тоді збори затвердили його головою Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. Після зборів головна його увага зосереджена на виробленні стратегії видавничого процесу НТШ. Саме йому належить ініціатива у написанні колективної праці «Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка».
Близькою для О. Купчинського є науково-редакційна діяльність, у якій він зробив і робить чимало вдалих починань, у котрих сам бере активну і безпосередню участь.
Науково-редакторська робота О. Купчинського у 1960-х роках пов’язувалася із загальною каталогізацією документальних фондів ЦДІЛ УРСР у Львові та їх використанням. Перші прямі і поважні зустрічі «з редакторством» поєднувалися з підготовкою збірників, насамперед збірника «Іван Франко. Документи і матеріали. 1856-1965» (1966), згаданих уже збірників «Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.», «Леся Українка. Документи і матеріали. 1871-1970» та ін. А багаторічна редакторська робота пов’язувалася з підготовкою «Каталога пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799».
Велика і багатопланова редакційна праця О. Купчинського розпочалась після 1989 р. з відновленням в Україні НТШ. Він є редактором і відповідальним редактором різних видавничих проектів і серій Товариства, співавтором публікацій, що підготовлені з іншими науковими інституціями, членом багатьох редколегій.
Особлива заслуга наукового секретаря НТШ у редагуванні «Записок НТШ» — видання, якому в Україні сьогодні немає аналогів. З 1990 по 2009 роки за головною редакцією О. Купчинського вийшло 26 томів. Справедливо, що Наукова та Видавнича ради НТШ відзначили свого редактора, наукового секретаря (з 1989 р.), присвятивши 26-й том видання Ювілярові.
Тепер Олег Антонович редагує і працює над доповненнями «Енциклопедії Наукового товариства ім. Шевченка».
Сімдесят п’ять років життя і майже півстоліття праці на науковій ниві, як бачимо, не минули марно. Його науковий, науково-організаційний та науково-редакційний доробок творить багатий фонд української науки, та О. Купчинський у наукових пошуках не зауважує часу...
Останнє 20-ліття — час незалежності, час виняткової і завзятої наукової та видавничої діяльності науковця. Як зауважує сам О. Купчинський: «Я ніколи ще так багато не працював, як працюю тепер...» За його словами, цьому сприяло багато факторів, насамперед бажання працювати в умовах незалежності та безцензур’я, а в цьому контексті відновлення в Україні Наукового товариства ім. Шевченка. Особливою заслугою у видавничій політиці наукового секретаря, як мовилося, є підготовка і редагування основного серійного видання Товариства — «Записок НТШ».
До 1990-х років більшість прихильників шанували Ювіляра за його ґрунтовні знання, знали його як людину-порадника, «який як ніхто володіє відомостями про свої і чужоземні архіви та бібліотеки, а головне, де і що у них українського лежить і досі не використано», поки не повністю усвідомлюючи його дослідницького і редакторського хисту.
Від усього серця зичимо йому здійснити ці плани, надалі зберігати невичерпний творчий запал, міцне здоров’я і життєву витривалість.
Коментарі
ДО ЮВІЛЕЮ ГРОМАДСЬКОГО ЧОЛОВІКА ОЛЕГА КУПЧИНСЬКОГО
І навпаки, почуття несправедливості - деформує духовний простір життя, зводить нанівець перспективи злагоди, вибухає трагічними конфліктами. Коли ж почуття справедливості перетворюється на рушійну силу поведінки, це означає, що людина стає небайдужою не лише до себе, але й до інших. Це також означає, що вчинки мотивуватимуться потребою визнання права на свободу особисту, і свободу усіх інших. Давні греки відносили справедливість до чеснот, або громадських навиків, які, сукупно з чеснотами поміркованості, стриманості і мужності, здатні були перетворювати просту людину на людину вільну, або громадянина, а коли кількість таких громадян ставала достатньо великою, вони створювати демократично урядовану громаду (поліс).
До чого це пишу? - може виникнути природна думка. Пишу до того, аби нагадати, що історія України, окрім усяких інших історій, провокативно актуалізованих постмодерном, це все ж таки, а може й передусім, історія українського народу й української громади. Громади, яка віддавна самоорганізовувалася довкола тих, кого Іван Франко називав «громадським чоловіком» і якій він сам присвятив своє життя: дехто навіть вважає, що на шкоду творчим висотам. Зокрема, таким громадським чоловіком вийшов з-під його пера Захар Беркут як жертовний представник оборони справедливості навіть всупереч на тоді боярській владі. Саме такі громадські люди і урядована ними громада змогли зберегти і розвинути українськість з її центральною чеснотою «козацької вольності людини» всупереч усім ординським чи імперським політичним подіям - усім, проте, не комуністично-більшовицьким. Властиво комуністичний режим продумано вразив у саме серце і, зруйнувавши приватну і громадську власність, докорінного спотворив суспільні чесноти і життєві орієнтири людей.
Спробуємо на хвилину уявити, що Верховна Рада України у своїй більшості складається з жертовних «громадських людей», переповнених почуттями справедливості, і поринемо у велику фантазію заможної і процвітаючої країни. Спитаємо себе: а хто ж то обрав усіх тих добродіїв аж до Верховної Ради?
Спостеріг колись Павло Тичина: «Не той тепер Миргород, Хорол-річка - не та». Справді, українська громада, тривалою соціально-культурною традицією якої було щорічне обрання старости чи війта, ніколи з власної волі не могла б обрати злодія, брехуна і п'яницю. На жаль, не та тепер громада, і голови у неї інші - буває, що зовсім без «класичних» чеснот. Пожинаємо наслідки постгеноцидного суспільного дурману.
Однак, не говоримо про брак людей натхненної праці, здатних на жертовність заради громадської справи. Вони були і є, їх немало. Незважаючи на жорстокі політичні буревії, вони стали стійкими і непохитними носіями людяності; людяності не словесної і бутафорної, а власне тієї вистражданої людяності, що з почуття справедливості виростає у здатність і чесноту «не зрікатися» - не зрікатися роду і його трагічної долі, не зрікатися високої віри у щасливе прийдешнє українства. Такі громадські люди, зокрема, ось уже понад 135 років творять історію Наукового товариства імені Т. Шевченка. Ще недавно серед них був академік Олег Романів, під керівництвом якого Товариство відродилося в Україні. Сьогодні перший серед інших - нинішній голова Товариства доктор філології Олег Купчинський.
Народився Олег Антонович Купчинський 18 травня 1934 р. у священичій родині в с. Сороцько (нині Теребовлянського району Тернопільської області) на Поділлі. 1952 р. закінчив середню школу робітничої молоді в Скалаті, 1958 р. - філологічний факультет Львівського державного університету. Після закінчення ЛДУ працює у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР (сьогодні Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника), з 1960 р. - у Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові, з 1978 р. - в Інституті суспільних наук АН України (нині Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України), а з 1989 р. паралельно з інститутом - у відновленому Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові. Упродовж вказаного часу обіймає різні посади і не завжди такі та там, де хотілося. Так складалися обставини... На початках навіть працював підручним художником у «малярці» Оперного театру у Львові, укладав сезонні угоди з міським так званим Ізокомбінатом (любов до кольору і малярства плекалися в родині віддавна).
З 1961 р. став одним з учасників і співорганізаторів відомого Семінару з питань джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін при ЦДІА у Львові. Учень І. Крип'якевича та Л. Гумецької. 1974 р. захистив в Одеському університеті кандидатську дисертацію «Українські географічні назви на -ичі ХІV-ХХ століть». У другій половині 1980-х років входить до ініціативної групи львівських учених з відновлення матірного Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, стає співавтором Статуту НТШ. Від 21 жовтня
1989 р. - науковий секретар НТШ, голова Комісії спеціальних історичних дисциплін Товариства (до 2006 р.) з 28 березня 1992 р. - дійсний член Товариства. Від 1990 р. - відповідальний редактор «Записок НТШ», з 17 грудня 2005 р. - голова НТШ. 2006 р. захистив докторську дисертацію на тему «Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV ст.». Олег Купчинський є відповідальним редактором і членом редколегій багатьох видань, членом Української вільної академії наук, низки наукових товариств в Україні та за кордоном. За сумісництвом упродовж багатьох років викладав спеціальні курси у Львівському національному університеті («Галицько-Волинський літопис») і в Українському католицькому університеті у Львові («Вступ до церковнослов'янської мови»).
Коло наукових зацікавлень О. Купчинського - історія (зокрема, середньовічна історія України), філологія (історія української мови, ойконімія, літературознавство), етнологія, архівознавство і спеціальні історичні дисципліни тощо. У його науковому доробку нині понад 500 наукових, науково-популярних і редакційних праць. «Мене питають, чому Ви не тримались однієї галузі наук, а писали про все? Так тоді писалось... і цс було характерне для багатьох. Якщо не вдавалось одне, спрацьовувало інше. Хоч у всі часи завжди близькими для мене були історія і філологія» (з інтерв'ю О. Купчинського для газети «Поступ»). Репрезентує Купчинський різні типи публікацій - статті, огляди, рецензії, розділи у колективних дослідженнях, збірники документів, монографії, не нехтує він і простими інформаціями про події, які стосуються наукових явищ. Свої тексти надсилає у різні наукові збірники (модними для радянських часів були тези) і періодичні видання: «Вопросьі географии», «Історичні джерела та їх використання», «Жовтень», «Літературна газета», «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР» (пізніше «Архіви України»), «Советские архивы», «Український історичний архів» тощо.
Нині у діяльності О. Купчинського можна виділити чотири основні напрями: науковий, науково-організаційний, редакційно-видавничий та суспільно-громадський.
До найважливіших праць з історії мови належать: «Українська церква і питання української (руської) народно-розмовної мови у другій половині ХVІ-ХVII століть» (1997); «Мова «Казання» Мелетія Смотрицького на похороні Леонтія Карповича 2 листопада 1620 р.» (2003); «Лексичний склад актів і документів Святоюрської юридики у Львові 70-х років ХVІ-ХVІІ століть» (2008); з ойконімії: «Изменения словообразовательной структурьі украинской микро-топонимии» (1966); «Статистика та географія двочленних відприсвійних географічних назв України на *-jь» (1969); «Питання генези географічних назв на -ичі» (1973); «Древнейшие славянские топонимические типы и некоторые вопросы расселения восточных славян» (1980), «Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень» (1981), «Географические названия Полесья» (1988) та ін. У названих і неназваних дослідженнях автор висвітлює, крім мовних явищ, проблеми історичної географії заселення України і суміжних країн.
Філологічне джерелознавство представлене оглядами архівних документів і матеріалів про Т. Шевченка (1965), І.Франка (1972), В. Стефаника (1971), Марка Черемшину (1974), І.Труша (1969), І. Вагилевича (1980-1996), В. Гнатюка (1992), Г. Лужницького (1994) та ін.
Проблематика праць О. Купчинського, які стосуються історичних наук, насамперед поширюється на давню історію України та Галицько-Волинське князівство - «Пергаментні рукописи ХІ-ХVІ століть» (1977); «Дослідження і публікація грамот Галицько-Волинського князівства у XVIII - першій половині XIX ст.» (1982); «Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини XIV - першої половини XIX ст.» (1982); «З документів-фальсифікатів Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV століть» (2005) і т. д. Названі праці ґрунтуються на аналізі прямих і опосередкованих історичних джерел і таким чином репрезентують ще одну галузь історичної науки -історичне джерелознавство. До цього ряду можна віднести: «Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV ст.» (1997), «Давньоруські грамоти у складі Подільського списку літопису XVII ст.» (1987), «Дипломатичне листування Чернігівського князівського двору XII ст.» (1988), «Забута грамота Костянтина-Василя Острозького для карпатського села Мала Тухля» (1995) та ін. Певним підсумком стало монографічне дослідження «Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти» (2004). Досліджуючи середньовічні документи, О.Купчинський висвітлював проблеми дипломатики: «До питання про характеристику формуляра рукописних документів середньовіччя» (1974), «Розвиток галицько-волинського документа в контексті міжслов'янських зв'язків ХНІ - XIV ст.» (1983); хронології: «О некоторых вопросах датировки средневековых документов на основе содержания» (1976), «Перші датування документів за григоріанським календарем у державних установах України XVI ст.» (1991); історії та функціонування установ: «Із спостережень за розвитком документа та діяльністю князівської канцелярії Галицько-Волинських земель XIII - першої половини XIV століть» (1996), «Акти земські та гродські» (2003).
Окремо слід відзначити глибокофахові дослідження О. Купчинського з архівознавства: «Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799 рр.» у співавторстві з Е. Ружицьким (1972), «Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова» (1998), а з прикладної архівістики: «Про описання і каталогізацію картографічних творів» (1971), «Методика наукового описання давніх документів» (1972), «До історії створення науково-довідкового апарату до фондів судово-адміністративних установ України XV-XVIII ст.» (1976), «Розшифрування ранніх фотодокументів та їх описування в архівах і бібліотеках» (1978) тощо.
Велику увагу приділяє О. Купчинський палеографії, археографії. Він є автором праць з історії картографії: «Україна в картографічних творах Колекції Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові» (1971), «Рукописні карти України XVIII ст. Ермітажної збірки Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді» (1973), «Причинки до історії української картографії 30-40-х років XX століття» (1996).
Крім проблем загальної історії і спеціальних історичних дисциплін, О. Купчинський приділяє увагу історичному минулому Церкви в Україні та її теперішнім проблемам: «Унійний симпозіум у Варшаві» (1997), «Ієрархія Київської церкви 861-1996» (1997), «Йосип Сліпий про Берестейську унію та її роль в історії української церкви і народу» (2000), історичному краєзнавству. Йому належать численні біобібліографічні нариси про відомі і маловідомі постаті української науки і культури XVIII-XX ст.: М. Гриневецький, М. Гарасевич, В. Компаневич, М. Грушевський, І. Вагилевич, В. Федорович, В. Гнатюк, К. Беднарський, М. Кордуба, А. Кримський, Я. Янів, Р. Лукань, Й. Сліпий, М. Кулицький, Я. Падох та ін.
Окрема сторінка в науковій біографії О. Купчинського - редакторська і видавнича діяльність. Вона почалась у 1960-ті рр. (тривалий час в архіві очолював публікарський відділ) з підготовки збірників документів і матеріалів, присвячених різним особам і подіям, у яких О. Купчинський - укладач і співупорядник, в окремих також автор коментарів: «Іван Франко. Документи і матеріали» (1966), «Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.» (1970), «Леся Українка. Документи і матеріали» (1971), «Акти села Одрехови: XVI-XVII ст.» (1970), «Історія Львова в документах і матеріалах» (1986) і т. д. З його участю підготовлено 15 збірників.
Обов'язки прямої редакторської праці лягають на О. Купчинського з відновленням НТШ у Львові і організації «Записок НТШ». Він розуміє, що НТШ в сучасних умовах - це передусім видавнича наукова діяльність, у якій вагому роль відіграють «Записки НТШ». Так визначає завдання Статут Товариства, так його трактує, починаючи з 1890-х рр., М. Грушевський, а у міжвоєнний період -К. Студинський, І. Крип'якевич та ін. Але коли в часи М. Грушевського українська гуманітаристика робила перші кроки, а тому існувала можливість увесь спектр сусцільно-гуманістичних наук обмежувати історією, філологією, зрідка етнологією і вміщати в одній книзі, то перед О. Купчинським постала проблема тематичного виокремлення різного за напрямами знань матеріалу. Тепер томи «Записок НТШ» присвячуються історії і філософії, філології, окремо спеціальним (допоміжним) історичним дисциплінам, етнографії і фольклору, археології, архітектурі та містобудуванню, музикознавству, образотворчому й ужитковому мистецтву, театрознавству тощо. Тому й довелося О. Купчинському переробляти структуру видання, виходячи з умов сучасного рівня функціонування науки. На сьогодні під керівництвом О. Купчинського вийшло друком уже 36 томів «Записок НТШ» (т. 221-256, загальний обсяг кожного тому - 600-700 с). Поки існує таке видання, українство з гідністю може дивитись в очі представників світової науки.
Редагування «Записок НТШ» - не єдина справа у видавничій діяльності О. Купчинського у Товаристві. Вона становить менше половини всіх книжкових проектів - він курує «Праці НТШ», які належать природничо-математичним наукам, веде низку видавничих серій НТШ, зокрема «Збірники Секцій і Комісій НТШ», «Українську наукову бібліотеку», «Історичні джерела», «Визначні діячі НТШ», «Архіви» («Архівні джерела»), «Словники» та багато позасерійних видань, відповідальний редактор «Вісника НТШ» - органу Світової ради Товариства (з 2006 р.). Нині під його керівництвом триває підготовка багаторічного проекту Енциклопедії «Наукове товариство імені Шевченка», підтримуються контакти із видавничими групами осередків НТШ по Україні.
Звичайно, неможливо у короткому повідомленні перелічити всі науки, дисципліни і редакторську працю, у які вагомий внесок зробив О. Купчинський. Поза увагою залишається суспільно-громадська діяльність, яка може становити окремий предмет обговорення. Також варто було б зупинитися на характеристиці суто наукових спрямувань Товариства за останні роки, що здійснюються у рамках роботи наукових комісій і заслуговують на додаткову увагу. Треба наголосити, що активно працюють комісії з природознавства, гуманітаристики і мистецтвознавства. Голові вдалося значно пожвавити роботу книгарні Товариства, яка стала окрасою міста Львова. За браком місця, пропонуємо зацікавленим у повній інформації звертатися до наукових праць товариства, з якими можна познайомитися у бібліотеці НТШ у Львові на вул. Винниченка, 24, та у книгарні на проспекті Шевченка. Великих зусиль Олегу Купчинському як обраному на другий термін голові доводиться докладати до організації роботи Наукового товариства, проведення щорічних сесій, засідань ради та президії.
Нам залишається побажати ювілярові міцного здоров'я і подальшої плідної праці на користь національної науки.
Від імені Президії всього Наукового товариства імені Шевченка
Анатолій КАРАСЬ,
професор, голова Світової ради НТШ
Джерело: Журнал "Універсум" № 5-6 (187-188), травень-червень 2009
ВЧЕНИЙ РІДКІСНОГО ТАЛАНТУ І ОДЕРЖИМОСТІ
До 75-ліття О.А.Купчинського
Феномен особистості нинішнього голови Наукового товариства ім.Шевченка Олега Антоновича Купчинського в тому що, на нашу думку, своєю науковою й громадсько-політичною діяльністю він продовжує давню традицію розвитку української гуманітаристики, зокрема синтез різних її галузей – історії, мовознавства, літературознавства, етнографії, фольклору та інших з їх жанровим діленням і численними допоміжними дисциплінами. І в цьому зразком служили йому пріоритетні напрями наукової спадщини «Руської Трійці», всеохоплюючий універсалізм діяльності М Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, багатоаспектність філологічних досліджень К.Студинського, М.Возняка, С.Єфремова, Ю.Шевельова. У наш час вузької, а то й надвузької наукової спеціалізації, діяльність Олега Антоновича виділяється особливою цілеспрямованістю і послідовністю дослідження фактів, як основи всякої науки і пошуку її «історичного кореня».
Унікальним з цього погляду було упорядкування О.Купчинським (у співавторстві) і видання в 1972 р. «Каталога пергаментних документів Центрального державного історичного архіву України у Львові 1933-1799 рр.», куди увійшли 1134 окремі регістрові статті на грамоти. Цінною була і низка розвідок вченого, присвячених розшукам окремих або групи пергаментних грамот та документів XIII-XVIII ст., зокрема велика праця «Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини XIV – першої половини XIX ст.» (1982), в якій зідентифіковано майже півтисячі втрачених грамот цього періоду, на підставі розшуку інформації про їх існування у різних рукописних і друкованих джерелах.
Оскільки джерелознавчі дослідження тісно пов'язані з проблемами опису історичного документа, вивченням історичних установ та інституцій, в полі зору О.Купчинського перебував і цей аспект науки. І, очевидно, до цієї групи праць вченого слід віднести написану ним ще в 1970 р., але видану лише недавно (1998) його монографію «Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова», що відображають багатовікову історію судово-адміністративної діяльності в Західній Україні.
У контексті архівознавчої ерудиції і практики О.Купчинського слід розглянути і його участь у шістнадцяти археографічних збірниках документів і матеріалів, сукупність тематики яких вражає значимістю подій і персоналій. Це історія України від доби Галицько-Волинського Князівства і заснування Львова, часів гетьманів Б.Хмельницького та І.Мазепи, подій Гайдамаччини до діяльності визначних діячів української науки й літератури – М.Драгоманова, І.Франка, Лесі Українки, В.Гнатюка. Саме згадані збірники документів і матеріалів були і назавжди залишаться незамінними джерелами для дослідження відповідних етапів історії України.
В систему координат згаданої традиції української гуманітаристики вписувалась і науково-дослідна та редакційно-видавнича діяльність О.Купчинського ще не «в ранзі» багаторічного наукового секретаря НТШ. Зокрема у своїх численних статтях вчений зосереджував увагу на маловідомих проблемах історії Товариства, його зв'язків з зарубіжними центрами і на малознаних аспектах життя й діяльності його діячів – М.Грушевського, І.Крип'якевича, Й.Сліпого, О.Домбровського, В.Федоровича, І.Огієнка та Я.Падоха, останньому присвятив також окреме видання з описом його архіву. Серед наукових досліджень вченого виділяється оригінальна, однак належно не поцінована в Україні праця – перша публікація у Польщі 1999 р. польського перекладу славетного «Слова про похід Ігоря», котрий ще в половині XIX ст. здійснив І.Вагилевич. Праця опублікована у рамках співпраці НТШ з Південно-Східним науковим інститутом у Перемишлі за сприяння його директора, відомого польського історика Ст.Стемпеня.
Крім того, справді подвижницькою була праця О.Купчинського як багаторічного редактора і співредактора, упорядника, автора передмов і післямов до двадцяти восьми об'ємних томів Записок НТШ, що презентували результати наукової праці історико-філософської, філологічної, фольклорно-етнографічної секцій та численних комісій – археологічної, архітектури, театрознавства, мистецтво і музикознавчої та інших.
Своєрідний підсумковий вираз згаданої діяльності О.Купчинського знайшов відображення у його бібліографічній персонали, виданій до ювілею 70-ліття вченого у 2004 р. Однак у ній, зрозуміло, належного розкриття не знайшла оцінка тих його праць і праць про нього, що вийшли друком напередодні самого ювілею, а тим паче, після його проведення. Зокрема знаменним було видання у Києві двотомного збірника праць на вшанування ювіляра «До джерел». Ширшого погляду вимагає також видана напередодні ювілею унікальна монографія самого Купчинського «Акти та документи Галицько-Волинського Князівства XIII – першої половини XIV ст». Дослідження. Тексти. (Львів 2004-1284 с.,42 іл.), в якій автор синтезував багатогранні історичні, мовознавчі, документознавчі, дипломатичні, палеографічні, хронологічні та інші знання, нагромаджені в процесі багатопрофільної наукової роботи. Цей твір є результатом усієї попередньої творчості вченого, не має аналогів в українській історіографії. Він засвідчує величезний пласт інформації, що торкається різних сфер соціально-економічного та політичного життя, права, побуту, культури українського народу періоду становлення і розвитку Галицько-Волинського Князівства як окремої східноєвропейської держави з продовженням традицій Київської Русі у нових умовах спілкування з західноєвропейськими країнами. Книга стала справжнім науковим бестселлером (появилось 14 розгорнутих рецензій на неї), а також об'єктом захисту дисертації автора на давно заслужений ним науковий ступінь – доктора наук.
Перебуваючи в силовому полі власної монографії О.Купчинський ще деякий час жив у полоні її проблематики, публікуючи у 2005-2006 рр. низку статей на тему грамот ХІІІ-ХІV ст.
Однак у цей час на долю вченого випала сумна, тяжка подія – смерть попереднього голови НТШ Олега Романіва (3 листопада 2005 р.), з яким вони спільно пройшли складну дорогу відродження НТШ у жовтні 1989 р. і спільної праці наступних років.
Загальні збори 17 грудня 2005 р. обирають О.Купчинського головою НТШ. Значно поширюються його обов'язки. Крім основної видавничої діяльності, яка повністю належала до його обов'язків, на його плечі лягають науково-організаційні, представницькі обов'язки, зв'язки НТШ України з дочірними товариствами, інформація про їх діяльність у країні і зарубіжжі, зв'язки з науковими установами, звітні доповіді на кожному засіданні з аналізом праці за пройдений період, організація наукових сесій, засідань президії, співпраця з комісіями, складні господарські проблеми і багато іншого. Після виборів Олег Антонович, усвідомлюючи, яку нелегку ношу приймає, висловив твердий намір продовжити працю так, щоб не знизився рівень минулих років і не змінилися ті стратегічні завдання, започатковані ще у 1989 р. Його сили і розум не підвели. При всьому навантаженні далі пріоритетним вважає «Записки», які не тільки номерами, а й стилем в'яжуть сучасне з давньою НТШ-івською традицією. На ньому, як на редакторові, лежить організація матеріалу, аналіз і відбір, бачення цілості, наукове і стилістичне редагування а далі запотребованість та актуальність матеріалу. Олег Антонович відзначається дивовижним умінням добирати автуру, комплектувати, опрацьовувати матеріал. В гущі тої величезної роботи Він знаходить час гідно репрезентувати товариство на різних культурних імпрезах міста — відкриття виставок, меморіальних таблиць, презентаціях нових книг тощо. У травні 2007 р. Олег Антонович презентував наукове товариство ім. Шевченка як всеукраїнську наукову громадську організацію під час офіційного візиту Президента України Віктора Ющенка до Республіки Хорватія. Він особисто підписував меморандум про співробітництво Наукового товариства ім. Шевченка у Львові та Матиці Хорватської у Загребі.
Того ж року вийшов у світ великий двотомний «Словник сучасних українських прізвищ», який уклав Юліан Редько. О.Купчинський є автором передмови «Покликаний словом», де словник оцінюється як сплачений борг перед автором – проф. Юліяном Редьком, який усе життя працював зі словом і над словом. Він створив картотеку прізвищ обсягом 90 тисяч слів. У словник увійшла тільки частина — 25600 прізвищ, однак все ж він став неоціненним внеском в українську філологічну науку, історію і особливо етнологію. Археографічна пам'ятка дає правописні, граматичні, акцентуаційні характеристики. Важливим елементом словника є паспортизація власних назв, подана географія поширення прізвищ і відомості про їх етимологію. Словник вийшов при фінансовій допомозі НТШ в Америці.
Важливе місце в діяльності НТШ посідає видання науково-інформаційного журналу «Вісник НТШ», відповідальним редактором якого є також О. Купчинський. Це своєрідний літопис діяльності товариства в Україні і за кордоном. У журналі, починаючи від 2001 р., присутня постійна рубрика «Забуті імена в українській науці і культурі». Шановний редактор є тут водночас автором статей, які мають величезне значення і становлять вагомий матеріал для майбутньої історії української науки. В ювілейних статтях, присвячених Купчинському, в загальному перераховані особи, про яких писав автор. Але за кожною з них криється особлива сторінка нашої духовної історії, різна за часом і сферою діяльності. Для прикладу варто назвати три видатні особистості, об'єднані хронологічно і сферою життєвого середовища. Це Модест Гриневецький (1758-1823), Михайло Гарасевич (1763-1836), Варлаам Компане-вич (1777-1858).
М.Гриневецького О. Купчинський вважає найвизначнішим українським науковцем свого часу, який геніально поєднував світську і духовну діяльність. Він 35 років очолював університетські кафедри, був третім ректором-українцем Львівського університету. Особливо визначився як поборник за навчання українською народною мовою в початкових і парафіальних школах. О.Купчинський присвятив вченому три публікації і видав його неопубліковану латинськомовну з українським перекладом статтю.
Михайло Гарасевич у міцній церкві бачив основу для розвитку народу. Працював над історією української церкви. Стаття про Варлаама Компаневича є уривком більшої розвідки, яка, очевидно, «виношується» і в майбутньому порадує нашу громадськість. В. Компаневич представник тієї частини галицьких інтелектуалів, які, хоч виховані в схоластичному дусі і традиціоналізмі просвітництва, тяжіли до змін і реального бачення світу, того бачення, що ним уже жила Європа на зламі XVIII- початку XIX ст.»
Зовсім інший час, інші суспільні відносини, духовні потреби представлені у постаті Яна Янова, професора української філології у Львівському університеті в 20-30 рр. XX ст. Видатний мовознавець, дослідник історії і сучасної української мови і літератури, хоч був поляком і писав по-польськи. Особливо відзначився тим, що виховав цілу плеяду відомих україністів, які жили і працювали в ділянці української науки в наш час. Серед його учнів Богдан-Ігор Антонич, Іван Керницький, Іван Ковалик, Катерина Матейко, Теоктист Пачовський, Юліян Редько, Богдан Романенчук, Люба Суха і багато інших. Статтю про Я.Янова Олег Антонович писав у 2003 р. як вияв його постійних мовознавчих зацікавлень, які серед інших праць постійно з'являються в його творчій біографії.
На мовознавчій основі з вагомими історичними висновками побудована важлива монографія О. Купчинського «Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень (географічні назви на ичі)», 1981. Сам заголовок праці говорить про метод дослідження автора через мовознавство до історії. З мовного боку тут широко показана історія топоформанта -ичі системі українського словотвору в історично-порівняльному аспекті.
Особливе місце в мовознавчій тематиці О. Купчинського займає стаття «Мова «Казання» Мелетія Смотрицького на похорон отця Леонтія Карповича 2 листопада 1620 р.» (Записки НТШ, 2003 р.), що розповідає про автора твору – Мелетія Смотрицького, його місце в історії української культури. Вражає багатство використаної літератури, в якій автор «твердо сидить», неначе тільки одним мовознавством він увесь час займався. Крім викладу змісту і розгляду жанрових особливостей, автор проводить ґрунтовний мовний аналіз пам'ятки, зокрема її фонетичних, морфологічних та лексичних рис. В тому багато уваги приділено церковнослов'янізмам як елементу продовження давніх мовних традицій.
До речі, О.Купчинський відомий, як добрий знавець церковнослов'янської мови, що засвідчено окремим виданням його праці «Церковнослов'янська мова» (Записки перекладацької літератури, курс лекцій 2000-2001).
І тепер Олег Антонович, крім багатьох інших справ, також активно займається питаннями мови, зокрема, готуючи до друку акти Святогорської юридики у Львові, виняткової наукової вартості староукраїнські тексти за період від 1578 р. по XVII ст. Крім текстів, у цьому виданні буде ґрунтовний мовний аналіз, який повертає вченого до роздумів над особливостями ділової (актової) мови, що були оприлюднені з нагоди публікації актів XIII-XIV ст., правових документів села Одрехови та інших. Варіант цієї праці (під заголовком «Окремі спостереження») вже опублікований в ювілейному збірнику на пошану Голови Світової ради НТШ, академіка, професора Леоніда Рудницького з нагоди його 70-річчя (Львів-Філадельфія 2008). Пам'ятка досліджується в семантичному плані з жанрово-функціональними особливостями. Лексичний склад згрупований у п'ятьох розділах з виділенням загальнолюдських означень і найбільших характерних для типу пам'ятки лексем – з ділянки права та судочинства. У висновках автор підкреслює, що «Юридика» так само як «Казання» засвідчує те, що український народ, незважаючи на свою перервану державність, протягом тривалого часу культивує у пам'ятках рідну мову, яка залишалася переконливим чинником його етномовної єдності.
У дослідженні названий не весь лексичний склад із усіх 220 актів і документів. Його в майбутньому репрезентуватиме окремий словник.
Воістину невичерпна творча енергія вченого. Тож залишається побажати йому духовних сил в доланні обраного шляху.
Марія ВАЛЬО
Уляна ЄДЛІНСЬКА
Джерело: Дзвін. Щомісячний літературно-мистецький та громадсько-політичний часопис Національної Спілки письменників України. Львів, "Червона калина, "Число 5-6, 2009 р.
У часопросторі Олега Купчинського
Було це передовсім подією масштабною, навіть імпозантною з величезною попередньою підготовкою. Тоді, у 1989 р., об'єдналась і "засвітилась" у Львові велика частина як місцевої, так і діаспорної наукової інтелігенції, про яку тут було небагато інформації.
А з тутешніх - передовсім Олег Романів і Олег Купчинський - два Олеги. Перший - член-кореспондент НАН України (тоді ще Академії наук УРСР), металознавець, другий - гуманітарій, кандидат філологічних наук, архівіст. Перший був обраний головою НТШ в Україні, другий - його першим заступником і науковим секретарем.
Вибір "влади" НТШ, на диво, виявився вдалим. Чому "на диво"? Бо ці дві особистості (саме особистості!) взяли на свої плечі непосильний тягар початкового періоду становлення НТШ в Україні, кадрова (точніше, інтелектуальна) база якого була знищена совєтським режимом ще у 1940 році. Треба було, по суті, починати з нуля. І за порівняно короткий час, десь так до 1995-го, цей етап з честю було пройдено. "Повернено" частину будинків НТШ на вул. Винниченка, 24 і 26 (на правах оренди в НАНУ), засновано осередки у центрі та на сході України, створено видавничий центр і його поліграфічну базу, організовано книгарню, друкований орган "Вісник НТШ", продовжено видання "Записок НТШ", "Хроніки" та інших видань тощо. І всю цю нелегку ношу підняли передовсім перші дві особи таких неподібних за характером, походженням, темпераментом, соціальним положенням. Але з однотипним духовним статусом і волею до креативного чину.
Та, напевне, найбільшим осягом відродженого НТШ стала його синергетична притягальна, навіть магічна сила. До нього потягнулися і поважні науковці різних галузей знань, що вже мали визначні наукові успіхи, і молоді адепти (хоч останніх, звісно, менше) різних сфер наукових пошуків. Без реклами, очікування привілеїв, нагород, прибутків. Без експлуатації слави колишніх ентешівських досягнень і їх носіїв - О.Барвінського, М.Грушевського, І.Франка, В.Гнатюка, В.Левицького, К.Студинського, І.Раковського, С.Рудницького, І.Крип'якевича, В.Кубійовича та ін.
Не скажу, що все було гладко. Не бракувало жорстких опонентів, заздрісників і навіть пліткарів. Та Бог з ними (хоча тяжко повірити, що у їх душі коли-небудь гостював Всевишній).
Лише толерантністю і терпеливістю О. Купчинського, його впертою (!) працездатністю, непоступливістю в основоположних питаннях можна пояснити високий академічний рівень і класичний стиль редагованих ним видань НТШ. За неповних двадцять років з-під редакторського пера вийшло 36 томів "Записок НТШ" (числа 221 - 256). Помножимо обсяг одного тому (у середньому 700 сторінок!) на 36 і отримаємо 25,2 тис. сторінок! А додаймо ще десятки книг тематичних праць НТШ, зокрема збірників секцій і комісій, "Українознавчу наукову бібліотеку", серію "Визначні діячі НТШ", "Історичні джерела", "Архіви". І це ще не все. І все це під силу одній людині!
А на близькому видноколі видання "Енциклопедія НТШ". Непочатий край науково-організаційної, видавничої і редакторської праці.
Чотири роки тому відійшов у вічність голова НТШ в Україні Олег Романів. "Академія" осиротіла і на якийсь час завмерла. Кому замінити його і чи є повноцінний спадкоємець. Це не було риторичним питанням.
Треба було давати негайну відповідь. І не помилитися.
Виявилося, що вибір був не такий вже й великий. "Перст народу" впав на Олега Купчинського. Аргументи за: сфера його наукових інтересів - гуманітарні науки і великий досвід у видавничій праці в НТШ (власне її в основному вів від початку). Крім того, він добре знає "кухню" НТШ, його зовнішні зв'язки з крайовими НТШ Америки, Канади, Європи, Австралії; Олег Купчинський є комунікабельною людиною, що розуміється на непростій психології наукової спільноти та ін.
Аргументи проти: по-перше, не академік і навіть не доктор наук (останнє Олег Антонович швидко усунув, бо вже тоді була готова докторська дисертація, але лише велика зайнятість не дозволяла її захистити швидше); по-друге, вік "претендента" - поважний аргумент, адже 2005 р. йому минуло сімдесят; по-третє, треба було негайно знайти йому заміну "на посаді" наукового секретаря і головного редактора видань НТШ (на жаль, до цього часу така заміна не знайдена, що свідчить про нелегку ношу "другої" людини в керівній структурі НТШ).
Під тиском обставин О.Купчинський згодився обійняти посаду голови НТШ в Україні, а загальні збори НТШ у листопаді 2005 р. і повторно у листопаді 2008 р. одноголосно обрали його на цю і почесну, і відповідальну посаду. Не минуло багато часу відтоді, як О.Купчинський освоїв досвід управи цим складним організмом, що має назву "Наукове товариство імені Шевченка", яке є науковою громадською організацією, що нараховує лише в Україні понад 2700 звичайних, дійс¬них, почесних членів та 19 філій та осередків, має розгалужену інфраструктуру (видавничий центр, книгарня, будинки) і є вже повноцінною складовою наукової спільноти України і світу.
І нині з висоти науково-організаційних звершень ювіляра Олега Антоновича хочу коротко оглянути його фаховий доробок, який теж немалий і великою мірою неординарний.
Коли пишу про часопростір О.Купчинського, то десь домислюю у цьому контексті і свої часові та геопросторові координати, підсвідомо шукаю рис спільності, подібності і відмінності. Бо й справді: народилися ми приблизно в один час - ще у довоєнні роки, на "золотому Поділлі" (наші села простяглись десь на відстані до 20-30 кілометрів із різних сторін Тернополя). Тобто "вихідні часопросторові пункти" майже збігаються. Та й імена нам дали однакові (це вже точно). А у ті часи найменування "Олег", "Ігор", "Ярослав", "Святослав" і їм подібні було справжньою рідкістю. Це відображало нові віяння: читальні "Просвіти" "світлом науки і знання" осіняли галичан, героїзували минуле княжими звитягами та іменами. І тому священики хрестили як своїх дітей (батько О.Купчинського Антін був духовним отцем у селі Сороцькому), так і дітей селян, іменуючи їх Романами, Ігорями й Олегами. А як назвеш корабель, каже народне прислів'я, так він і попливе.
Саме так і поплив корабель Олега Купчинського часопросторовою матрицею Галичини і опинився у майже безводному місці - на Головному європейському вододілі, але в "genius loci" - духовному Львові (скромно нагадаю, що приблизно тоді ж, у 1954 р., причалив і я до берега цієї духовної гавані). З того часу сформувалася духовно-фахова субстанція Олега Купчинського.
Тоді у середині - другій половині п'ятдесятих років уже минулого ХХ ст. в університеті була творча атмосфера. Ним керував "Великий ректор" (за висловом Д.Павличка) - академік Євген Лазаренко: життєлюб, свідомий українець, який робив "акцент" на місцеві, передовсім молоді, кадри. Загальна атмосфера - і внутрішньоуніверситетська, і суспільна - "надворі" існувала хоч яка-не-яка, але т. зв. відлига після розвінчання Микитою Хрущовим "культу особи" Сталіна.
Студентові-філологові Купчинському ще й поталанило тим, що його "довкілля" тоді було представлене такими корифеями філологічної науки, як академіки Іларіон Свєнціцький, Михайло Возняк, професори Степан Масляк і Олександр Мороз, Михайло Рудницький та Петро Коструба, Олекса Скоропада, Іван Ковалик і Юліан Редько (минуть десятиліття, і вдячний учень професора Редька видасть його знамениту книгу у двох томах "Українські прізвища"). Багато з них знали Івана Франка чи виросли на його творчості, були його духовними спадкоємцями. А покоління О.Купчинського - це вже були духовними онуками Великого Каменяра.
Уже у студентські часи Олег Антонович став науковим шукачем. А поле такої діяльності, здавалося, було безмежне: бібліотеки, контакти з професурою, творчі дискусії, конференції. Усе складалося якнайкраще. Проте... Відлига і в природі, і в суспільстві завжди є лише відлигою. Притиснули сусловсько-брєжнєвські морози, які брутально винищували все, що брунькувалося. Не оминули вони й університету. "Великого ректора" усунули, і таким, як О.Купчинський, особливо тим, що працювали у суспільних науках, місця не знайшлося.
Тоді О.Купчинський після довгих митарств влаштувався у Центральному історичному архіві і згодом звідтам "прикріпився" до Інституту суспільних наук у Львові. На щастя, в інституті працювали знані учені - академік Іван Крип'якевич, професор Лукія Гумецька. Саме маститий лінгвіст Лукія Гумецька взяла під свою опіку молодого ученого, визначила (не без участі академіка І.Крип'якевича) тему його кандидатської дисертації про українські географічні назви XIV-ХХ століть (захищено у 1974 р.).
У 1960 - 1978 рр. Олег Купчинський, працюючи у Центральному історичному архіві у Львові, "освоїв" нову сферу наукових пошуків - філологічне та історичне джерелознавство. Для кого-кого, а для вченого гуманітарія нема більшого щастя, як "відкопати" в архівних сховищах раніше не впроваджувані в науковий обіг нові факти, особливо ті, що змінюють усталені погляди на явища і процеси.
І саме тоді і тут О.Купчинський заявив про себе як вдумливий історик. Як з рогу достатку посипалися публікації, які охопили великий часовий і просторовий обшар нашого народу і наших земель. Наведемо кілька з них. Це: "Пергаментні рукописи ХІ - ХVI століть" (1977), "Дослідження і публікація грамот Галицько-Волинського князівства у ХVIII - першій половині ХІХ ст." (1982), "Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини ХІV - першої половини ХІХ ст." (1982) та багато інших. Своєрідним фундаментальним підсумком історико-українознавчих студій стала монографія "Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини ХІV століть. Дослідження. Тексти" (2004), яка лягла в основу докторської дисертації ученого, успішно захищеної ним у 2007 р.
А були ще дослідження з історії мови, дипломатики, історії установ, архівістики, палеографії, історії церкви та історичного краєзнавства. Мені особливо імпонують назви публікацій: "Причинки до історії української картографії до 30 - 40-х років ХХ століття" (1996), "Україна в картографічних творах колекції Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові" (1971), "Рукописні карти України ХVІІІ ст. в ермітажній збірці Бібліотеки ім. М.Є.Салтикова-Щедріна в Ленінграді" (1973) та ін.
До свого 75-ліття д. і. н. Олег Купчинський підходить з таким великим за обсягом (понад 500 позицій), багатовекторним за спрямуванням (історія, лінгвістика, літературознавство, географія і картографія та ін.) доробком, що викликає щирий подив і повагу до цієї людини - ученого, організатора наукового процесу, зокрема Наукового товариства імені Шевченка, його чільного діяча. Наукова громадськість нашого краю зичить солінізанту міцного-міцного здоров'я і подальших творчих звершень.
Олег Шаблій
джерело: Газета "Суботня пошта"
Приєднуюся до
Приєднуюся до всіх привітань, що прозвучали від колег і бажаю міцного здоров'я та наукових здобутків у професійній сфері діяльності.
Олег Чирка
Вітання Олегу Купчинському
Приєднуюсь до вітань Романа і від себе щиро бажаю наснаги у всіх Ваших діяннях!
Слово про знаменитого земляка з нагоди його ювілею
У тижневику "Нова Ера" опубліковано статтю Богдана Андрушківа "Олегу Купчинському — 75. Слово про знаменитого земляка з нагоди його ювілею"
Подаю її повністю.
Його гасло — «Треба щось робити в науці, бо у нас, у порівнянні з іншими народами, майже нічого нема». Олег Купчинський. Вроджений науковець, талант якого пов’язаний з великою завзятістю, працьовитістю і відданістю науці. Має особливий талант поєднувати наукові дослідження з науково-видавничою і редакторською діяльністю.
Обіцяне слово чи справа у нього понад усе! Цього вимагає і від інших. Та риса характеру Олега Купчинського полюбилася членам Світової ради НТШ, які на початку 1990-х років довірили йому редакторство «Записок НТШ».
До того ж Олег Купчинський володіє такими вагомими рисами, як добротність науковця, фундаментальність і всеохопне уміння проникати у глибину досліджуваного явища. Знаходився і завжди знаходиться у контексті ширших процесів, що відбуваються у культурі та в історичному перебігу подій. Не терпить багатослів’я, поспішних «патріотичних» узагальнень і пихатості. На його думку, найважливішою для науковця є вимогливість до себе, що досягається щоденною працею. Пріоритетами для нього є правда: правда в усьому і перш за все в науці.
Характерні риси цього вченого цим коротким переліком не обмежуються. Але головна з них та, що він завжди і в усьому працелюб, «селянин за плугом у подільському чорноземі».
Олег Антонович Купчинський народився 18 травня 1934 р. на Поділлі, на Теребовлянщині, у священичій з діда-прадіда родині. Початкову освіту здобув у рідному селі Сороцькому, середню — у містечку Скалат, вищу — у Львові. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету, після закінчення якого у 1958 р. О. Купчинському запропонували вступати до аспірантури, але з певних причин до цього не дійшло. Працював не за спеціальністю у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР, в оперному театрі, а від 1960 р. — у Центральному державному історичному архіві УТСР у Львові.
Вже з університетської лави виявилися його нетривіальні наукові зацікавлення: членство в мовознавчому гуртку, робота у факультетській стіннівці, виголошування наукових повідомлень на студентських конференціях. Формувався Купчинський як науковець-початківець під впливами різноманітних чинників: крім індивідуальних нахилів, у його розвитку неабияку роль відігравали традиції з батьківського дому.
18 років пропрацював у Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові, далі — Інститут суспільних наук АН УРСР (нині Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України) і Наукове товариство ім. Шевченка в Україні.
У 1974 р. Олег Купчинський захищає в Одесі кандидатську дисертацію з ономастики на тему: «Українські географічні назви на -ичі XIV-XX ст.», яку написав під керівництвом Лукії Гумецької.
Наукова діяльність Олега Купчинського проектується у двох напрямах, а саме у філології та історії. Нині, аналізуючи доробок Олега Купчинського, важко визначити, яка з ділянок науки була та залишається провідною у його діяльності. Якраз специфікою та особливістю його дослідницьких пошуків і характеру творчого процесу є велике розмаїття наукових зацікавлень. Він — філолог за освітою, але однаковою мірою й історик (за його словами «у мене два університети... мій ще один університет, а саме з історії, то архів і довголітня праця у ньому»). Нині Олег Купчинський один із небагатьох філологів-україністів, яких називають філологами «давнього типу», тобто ті, що працюють не тільки у філології, але й у суміжних галузях гуманітарних наук.
Поряд із дослідженням питань ономастики і поєднання ономастичних даних і даних історичної географії у полі дослідницьких зацікавлень О. Купчинського перебувають інші спеціальні історичні дисципліни. Чи не найбільше уваги приділено джерелознавству, його дослідження тісно пов’язані з архівознавством. Розвідки цього напряму порушували найактуальніші проблеми української архівістики. О. Купчинський працює також над науковою систематизацією документів, розробленням різних форм науково-довідкового апарату і методикою використання документальних фондів архівів. Повно і цілісно у творчості О. Купчинського репрезентована археографія, дипломатики. Чимало праць О. Купчинський присвячує історичній хронології і картографії.
А ще подає чимало незнаних широкому загалові відомостей про життя і творчість видатних особистостей української культури. За приклад слугують огляди документальних матеріалів архівів про М. Шашкевича, Т. Шевченка, М. Лисенка, М. Коцюбинського, І. Франка, І. Труша, Марка Черемшину, В. Стефаника та ін. Відомості про склад документальних пам’яток закордонних архівів (Польщі, Болгарії, Ватикану), які стосуються українських земель, а також про розвиток архівознавства, архівної термінології (Польща) у різних країнах, дають рецензії О. Купчинського на закордонні видання.
Важлива складова наукового доробку — історія середньовічних і сучасних установ. Цій проблематиці він присвячує низку праць з історії судово-адміністративних установ, зокрема ґродських і земських судів, міських магістратів, в окремих статтях простежується розвиток Українського Вільного Університету, Наукового товариства ім. Шевченка.
У тому ж ключі джерелознавчого аналізу О. Купчинський вивчає проблематику етнографії, частково фольклористики. У цьому ж аспекті деінде розбирається й мистецтвознавча тематика. Чи не найбільше заанґажований в образотворче мистецтво. Є автором студій: «Невідомий портрет Григорія Кузьми пензля Івана Труша» (1997); «Античне мистецтво у дослідженнях Івана Старчука» (1998); «Листи Олени Кульчицької до Богдана Лепкого» (2001). Варто також згадати й таку публікацію, яка торкається мистецького життя в Україні загалом і мистецьких товариств зокрема: «Статут і протоколи засідань Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові» (1994). На особливу і окрему увагу заслуговують огляди і рецензії О. Купчинського, присвячені часописам з архітектури і містобудування, що також є додатком до дослідження театрального мистецтва. Є автором певної кількісті статтей, що стосуються сфери біографістики — інформує нас про життя і творчість відомих діячів української науки і культури. Чимало їх присвячено забутим іменам у нашій культурі. Ювіляр пише про Олександра Барвінського, Модеста Гриневецького, Юліяна Заяця, Варлаама Компаневича, Теофіла Кострубу, Миколу Кулицького, Євгена Купчинського, Онуфрія Лепкого, Михайла Малиновського, Миколу Мельника, Івана Огієнка, Яна Яніва, Гната Хоткевича та ін. Велику кількість бібліографічних відомостей, зокрема про українських мовознавців, подано у примітках О. Купчинського до збірки «Листування українських славістів з Францом Міклошичем» (1993).
Не менш ґрунтовна і невіддільна до наукової праці є науково-організаційна. Він — член Наукової і Методичної рад цієї установи, а на певних етапах і Львівського обласного архіву, очоливши Відділ давніх актів, згодом Відділ використання та публікації документів (1971). Є один з ініціаторів створення в архіві Кабінетів спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, для експозиції окремих готує експонати. По переході на роботу в Інститут суспільних наук АН УРСР, О. Купчинський обраний членом Вченої ради інституту (середина 1980-х років). Однак чи не найбільше в науково-організаційному аспекті зробив і робить Ювіляр у Науковому товаристві ім. Шевченка. Він один з ініціаторів руху за відновлення Товариства у 1988- 1989 роках, співавтор (з О. Романівим та іншими членами Товариства) нового статуту НТШ, організатор перших інавгураційних зборів 21 жовтня 1989 р., на яких затверджено структуру Товариства, а його обрано науковим секретарем. Тоді збори затвердили його головою Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. Після зборів головна його увага зосереджена на виробленні стратегії видавничого процесу НТШ. Саме йому належить ініціатива у написанні колективної праці «Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка».
Близькою для О. Купчинського є науково-редакційна діяльність, у якій він зробив і робить чимало вдалих починань, у котрих сам бере активну і безпосередню участь.
Науково-редакторська робота О. Купчинського у 1960-х роках пов’язувалася із загальною каталогізацією документальних фондів ЦДІЛ УРСР у Львові та їх використанням. Перші прямі і поважні зустрічі «з редакторством» поєднувалися з підготовкою збірників, насамперед збірника «Іван Франко. Документи і матеріали. 1856-1965» (1966), згаданих уже збірників «Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.», «Леся Українка. Документи і матеріали. 1871-1970» та ін. А багаторічна редакторська робота пов’язувалася з підготовкою «Каталога пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799».
Велика і багатопланова редакційна праця О. Купчинського розпочалась після 1989 р. з відновленням в Україні НТШ. Він є редактором і відповідальним редактором різних видавничих проектів і серій Товариства, співавтором публікацій, що підготовлені з іншими науковими інституціями, членом багатьох редколегій.
Особлива заслуга наукового секретаря НТШ у редагуванні «Записок НТШ» — видання, якому в Україні сьогодні немає аналогів. З 1990 по 2009 роки за головною редакцією О. Купчинського вийшло 26 томів. Справедливо, що Наукова та Видавнича ради НТШ відзначили свого редактора, наукового секретаря (з 1989 р.), присвятивши 26-й том видання Ювілярові.
Тепер Олег Антонович редагує і працює над доповненнями «Енциклопедії Наукового товариства ім. Шевченка».
Сімдесят п’ять років життя і майже півстоліття праці на науковій ниві, як бачимо, не минули марно. Його науковий, науково-організаційний та науково-редакційний доробок творить багатий фонд української науки, та О. Купчинський у наукових пошуках не зауважує часу...
Останнє 20-ліття — час незалежності, час виняткової і завзятої наукової та видавничої діяльності науковця. Як зауважує сам О. Купчинський: «Я ніколи ще так багато не працював, як працюю тепер...» За його словами, цьому сприяло багато факторів, насамперед бажання працювати в умовах незалежності та безцензур’я, а в цьому контексті відновлення в Україні Наукового товариства ім. Шевченка. Особливою заслугою у видавничій політиці наукового секретаря, як мовилося, є підготовка і редагування основного серійного видання Товариства — «Записок НТШ».
До 1990-х років більшість прихильників шанували Ювіляра за його ґрунтовні знання, знали його як людину-порадника, «який як ніхто володіє відомостями про свої і чужоземні архіви та бібліотеки, а головне, де і що у них українського лежить і досі не використано», поки не повністю усвідомлюючи його дослідницького і редакторського хисту.
Від усього серця зичимо йому здійснити ці плани, надалі зберігати невичерпний творчий запал, міцне здоров’я і життєву витривалість.
Богдан АНДРУШКІВ
Джерело: "Нова Ера"
Вітаю Олега Антоновича з Днем
Вітаю Олега Антоновича з Днем Народження! Щиро бажаю здоров’я, радості від життя та дивідендів від плідної праці!!!