Президія НТШ у глибокій скорботі повідомляє, що 26 серпня 2023 року на 82-му році життя відійшов у вічність дійсний член Товариства — Салига Тарас Юрійович

За інформацією прес-центру
Львівського національного університету імені Івана Франка:

Спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка у глибокій скорботі повідомляє, що 26 серпня 2023 року на 82-му році життя відійшов у вічність професор Салига Тарас Юрійович (7.01.1942 – 26.08.2023), доктор філологічних наук (1996), професор кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка (1994–2023), її завідувач (1991–2021), декан філологічного факультету (1995-2004), заслужений професор Львівського університету (2016), професор Українського Вільного Університету у Мюнхені, доктор філософії УВУ (Мюнхен, 1992), дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка (1998), член Національної спілки письменників України та член її Правління, Заслужений діяч науки і техніки України (2002), лицар Ордена Ярослава Мудрого (2017), ордена «За заслуги» ІІІ ст. (2011) провідний літературознавець, публіцист, громадський діяч України, розвідки якого суттєво приклалися до виходу української гуманітаристики із колоніального радянського простору.

Пишався тим, що «селянський син», з с. Викторів Галицького району Івано-Франківської області, що походив із патріотичної селянської родини Юрія Салиги, який прихистив М. Січинського після втечі із Станіславської тюрми 1911р. Батькові завдячує свій рух до філології, до вчительства, адже той відчитав життєве покликання сина, його конструктивну «одержимість філологією».

У житті Тараса Салиги спочатку був філологічний факультет Львівського університету (1964-1969), згодом робота на вчительській та репортерській нивах (1969–1971). Перші спроби у царині літературної критики (1968) представили Тараса Салигу як філолога, який обстоює чіткі національно-естетичні пріоритети у науці. Робота у відділі української літератури та відділі історії України Інституту суспільних наук з 1972 року сприяла фокусуванню на науково-пошуковому ракурсі філологічної діяльності, згодом постала кандидатська дисертація, присвячена типологічним особливостям східнослов’янської балади (1978). Набуттям навчально-методичного досвіду вищої освіти характеризується викладацька діяльність у Львівській політехніці.

З 1990 року у життєписі Тараса Салиги бере початок важливий і щасливий етап, сповнений копіткої філологічної праці у Львівському університеті. Початок державного відродження України повернули високій школі національні пріоритети виховання та навчання, які необхідно було закріплювати на якісно іншому матеріалі. В цей час проявляться таланти Тараса Салиги як невтомного пошуковця і замовчуваних в епоху тоталітаризму імен – «білих плям» рідної культури, і нових імен національної літературної сучасності. Він – новатор у введенні літературних творів, постатей у літературознавчий обіг, і у навчальний дискурс курсів історії української літератури.

Його наукова літературознавча спадщина полемічно, пристрасно, мистецьки окреслювала літературознавчі обрії незалежної України. Непроминальними для філології залишаться розвідки «Продовження» (Львів, 1991), «Високе світло» (Львів, 1994), «Імператив» (Львів, 1997), «Відлитий у строфи час» (Львів, 2001), «Вокатив» (Львів, 2002), «Вогнем пречистим» ( Львів, 2004), «Петро Скунць: Всесвіт, гори і він» (Ужгород), «Франко – каменяр» (Ужгород, 2007), «Воздвиження храму» (Львів, 2008), «Екслібриси Евтерпи» (2010).

Відповідно до власного методологічного концепту державницького імперативу у суголоссі із актуальним національним «тут і тепер» звертав насамперед увагу на ті «білі плями» українського літературознавства, які мали прямий стосунок до української державницької лінії у письменстві: Євген Маланюк, поети Празької школи, Українські Січові Стрільці, автори-повстанці, митці-дисиденти, шістдесятники. Розбудував українське маланюкознавство працями «Вогнем пречистим» (Львів, 2004), «І той вогонь, що не згаса» (2013), «Вогонь, що не згаса…» (2017), «Маланюк Євген. Повернення» (Львів, 2005).

Саме Тарас Салига актуалізував проблему стрілецької літературної творчості антологією «Стрілецька Голгофа» (Львів, 1992), перевиданням трилогії Р. Купчинського «Заметіль» (Львів, 1991), і численними публікаціями про стрілецьких авторів у науково-популярній та академічній періодиці.

У полі зору науковця – десятки заборонених постатей Б. Кравціва, С. Гординського, В. Лесича, В. Хмелюка, М. Осадчого, В. Барки, В. Яніва, Н. Лівицької-Холодної, Г. Мазуренко, М.Ситника. У докторській дисертації Т. Ю. Салиги «Стильова диференціація в західноукраїнському та українському еміграційному поетичному процесі міжвоєнного періоду (1914–1941)» (УВУ, 1993) було підсумовано стильове осмислення українського письменства. Релігійний модус українського письменства було представлено у антології «Слово Благовісту» (1999).

Як декан філологічного факультету за підтримки ректорату Університету Тарас Юрійович розбудовував структуру і колектив філологічного факультету, укріпивши управлінську ланку, ініціювавши збільшення складу кафедр філологічного факультету, утворення кафедр теорії літератури та порівняльного літературознавства, бібліографії та бібліотекознавства, сходознавства, польської філології, прикладного мовознавства, інституту літературознавчих студій, кабінету та бібліотеки української діаспори, які дотепер є окрасою Університету. Згодом кафедра бібліографії та бібліотекознавства стала основою окремого факультету культури і мистецтв. На кафедрі української фольклористики, заснованої 1990 року, у 1995 році також було відкрито спеціальність «фольклористика». До творчої, навчальної та наукової співпраці із факультетом, його викладачами та студентами залучав провідні мистецькі сили Львова та України, завдяки чому академічна молодь мала змогу оглядати лице в лице при живому спілкуванні і митців-шістдесятників, і українських науковців діаспори. Професор Тарас Салига – науковий керівник та консультант десятка кандидатських та докторських дисертаційних досліджень, опонент дисертацій та рецензент монографій до друку, голова спеціалізованої вченої ради філологічного факультету із захисту кандидатських та докторських дисертацій.

Тарас Юрійович завжди був сповнений творчих ідей – і щодо подальшого історико-літературного окреслення кола українських шістдесятників, і спогадів про колег-науковців, друзів, як це є у книгах про Степана Пушика, Петра Скунця…

Поділяємо велике горе родини і близьких Тараса Юрійовича Салиги, скорбимо разом із вами…

Вічная пам’ять!