„Етнографічний матеріял буде змінений“ — з такими жорстокими словами, сповненими безпрецедентного цинізму й чорної завзятости, пророкували чиновники ҐПУ тотальну смерть українському етносові. На щастя, українці вже вкотре зуміли вистояти в цій нерівній боротьбі й відродити себе та власну культуру.
Не так далеко відійшли в минуле ті страшні й трагічні роки голодомору 1932—1933 — найжорстокішого злочину ХХ ст. супроти України, котрий, за скромними підрахунками місцевих і зарубіжних учених, забрав від семи до десяти, а то й більше мільйонів життів. І нехай ця цифра нікого не шокує! Доповідаючи своєму урядові про поточну політичну ситуацію та голод в Україні 31 травня 1933 року, консул Італії у Харкові Серджіо Ґраденіґо наголосив, що заздалегідь спланована політика Кремля ставить собі за мету „зліквідувати українську проблему протягом кількох місяців з жертвою від 10 до 15 мільйонів осіб. Нехай ця цифра не здається перебільшеною,— з гіркотою констатував консул.— Я тієї думки, що її перевищили й що, мабуть, уже її досягли...“ Що саме розумів під „українською проблемою“ у даному контексті цей проникливий дипломат? Передусім — намагання імперського режиму фізично зламати волелюбність і нескореність українського духу, ліквідувавши в такий спосіб небезпеку майбутніх політичних ускладнень на шляху до зміцнення Російської імперії. Отже, голодом окупанти знищували свідоме українське селянство, а також інтеліґенцію, які складали велику частку всіх українців і активно противились засиллю колгоспів. Таким чином звільнялася велика територія для завезення етнічних росіян в українські міста і села — замінювався „етнографічний матеріял“.
