Розгром української науки в Радянсько­му Союзі в 1930-х рр. призвів до того, що центр шевченкознавчих студій перемістився на тере­ни Східної Галичини та країни Західної Европи, де зосереджувалася українська діяспора й вело­ся жваве культурно-мистецьке й наукове життя українських еміґрантів, передусім у Польщі й Чехословаччині. Тоді шевченкознавців об'єднала праця, яку організував Український науковий інститут з осідком у Варшаві, над виданням бага­тотомного Зібрання творів Шевченка за редакцією найавторитетнішого на той час текстолога Павла Зайцева. Через початок Другої світової війни цей проєкт цілком реалізувати не вдалося, однак із кінцем війни виникли нові передумови для роз­витку української гуманітарної науки, зокрема шевченкознавства, і знову-таки – у діяспорі.

Тарас Шевченко впродовж усього свого життя цікавився багатьма жанрами літератури, в тому числі драмою, хоча його драматургічна спадщина вичерпується однією завершеною п'єсою „Назар Стодоля" (1843), уривком з третьої дії російсько­мовної історичної драми чи трагедії „Никита Гай­дай" (1841) та незнайденою чи ненаписаною драмою „Слепая красавица". Незважаючи на це, Шевченкова драматургія є значущою в контексті його ху­дожньої творчости.

Геніяльний поет мав яскраво виражене відчуття драматурга – навіть незначна побутова сценка могла викликати в нього бажан­ня написати драматичний твір. „Щоденник" зафіксував його вра­ження „о побоище, происшедшем между будущим тестем и буду­щим зятем", з чого можна „вы­кроить водевиль [...] для здешней публики". Майбутній твір уже мав назву „Свадебный подарок, или Недошитая кофта" (первісно: „Приданое, или Недошитая коф­та"), однак так і не з'явився дру­ком.

Здається, два віки – добрячий часовий від­тинок, аби творчу спадщину того чи того націо­нального класика було ретельно вивчено, оправлено в належні фоліянти, а самому класикові – від­ведено належне тільки йому місце в духовному пантеоні спільноти. Звичайно, кожне нове поко­ління, потверджуючи, що класик залишається живим і потрібним, щоразу по-новому (як і нале­жить кожному новому поколінню) відкриватиме й інтерпретуватиме-актуалізуватиме його творчість, аби не перервався певний високий зв'язок і не за­мулилися певні глибокі джерела...

У літопис національного відродження у захід­них землях України середини ХІХ ст. золотими літерами вписане ім'я видатного письменника і громадсько-культурного діяча, славного сина Га­лицької землі о. Маркіяна Шашкевича (6 листопа­да 1811 р. – 7 червня 1843 р.).

Історія Івано-Франківського осередку Науково­го товариства ім. Шевченка (ІФО НТШ) починаєть­ся з Установчих зборів, які відбулися 22 лютого 2000 р. в залі засідань міськвиконкому і в яких взяли участь 32 науковці Прикарпаття. На цих зборах вступне та привітальне слово виголосив Роман Яремійчук, якому Президія НТШ у Львові своїм рішенням від 2 3 грудня 1999 р. доручила очо­лити ініціятивну групу для організації осередку.

Установчі збори прийняли Ухвалу про створен­ня Івано-Франківського осередку НТШ, обговори­ли та затвердили його Статут, обрали керівництво: співголови – Роман Яремійчук та єпископ-ординарій УГКЦ, д-р богослов'я Софрон Мудрий; за­ступники – Богдан Остафійчук та Володимир Качкан; члени президії – Борис Маєвський, Сте­пан Геник, Володимир Грабовецький; секретар – кандидат технічних наук Ігор Когут.