Під час своїх народознавчих „вандрівок“ по Волині та Галичині у другому десятиріччі XIX ст. відомий польський і український фольклорист, етнограф і археолог Зоріян Доленґа‑Ходаковський (Адам Чарноцький, 1784—1825) побував на початку 1818 року в Перемишлі. Тут він дізнався про діяльність заснованого в 1816 році культурно-просвітнього товариства місцевих українських священиків, зокрема про заходи митрополита Михайла Левицького і каноніка перемиської греко-католицької єпископської капітули Івана Могильницького щодо організації парафіяльних шкіл по селах, навчання у них народною мовою та підготовки й видання цією мовою книжечок для селян.

Ці відомості викликали щире захоплення З. Ходаковського, яке знайшло відгук в його листуванні. Так, у листі до свого кременецького приятеля Францішека Рудзького від 2 березня 1818 року він повідомляв, що „тутешній уніятський митрополит Левицький і священик Могильницький заходяться коло культивування місцевої руської мови“. І тут же, наголошуючи на позитивній вазі цієї праці, додає: „Того досить, щоб з ними познайомитися“[1].

Упоряд., запис, вступ. ст., коментар та додатки Оксани Кузьменко.— Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005.— 640 с. + 32 с. іл.

Українці століттями героїчно боронили свій край, свою волю від аґресивних чужинців, і ця боротьба знайшла відгомін у різножанрових тематичних комплексах фольклору — козацького, гайдамацького, опришківського, стрілецького, повстанського 40-х—50-х pоків XX ст. З XX ст. у свідомості й пам’яті українців яскравою залишилася пісенність Українських Січових Стрільців — унікальний пласт нашої пісенної лірики, пов’язаний з Визвольними змаганнями українців часу Першої світової війни.