В статті описується встановлення у 2011 р. пам’ятника страченим гітлерівцями львівським вченим, приведені дані про українського професора Адама Соловія, про усіх вчених-медиків. Описуються обставини загибелі вчених, фальшиве звинувачення радянським режимом українців з батальону «Нахтігаль» у вбивстві вчених. Приводяться дані про відзначення пам’яті вчених в  Україні та в Польщі.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: львівські професори медики, гітлерівські окупаційні злочини

Громадськість України і Польщі у липні ц.р. відзначила 70-і роковини варварського вбивства гітлерівськими окупантами групи львівських вчених – найбільше професорів Львівського медичного інституту, а також Львівської Політехніки та інших вищих шкіл. Вшановуючи пам’ять цих безневинно загиблих людей, котрих розглядали як еліту польської нації,  українські й польські державні й громадські організації вирішили до 70-х роковин з дня розстрілу вчених встановити у Львові скорботний пам’ятник.

Наближається видатна дата - 150  років від дня народження Євгена Озаркевича – видатного українського лікаря і науковця. Він автор перших в нашій історії наукових медичних праць, опубліко­ваних українсь­кою мовою, дійсний член  НТШ,  засновник  і редактор «Лікарського збірника» — першого науково-медичного видання українською мовою, перший укладач наукової української медичної термінології, автор багатьох науково-практичних та громадсько-політичних публі­кацій, засновник і редактор першого українсь­кого санітарно-гігієнічного журналу «Здоровлє», ініціатор створення і директор першої української амбулаторії «Народна лічниця», перший голова Українського лікарського товариства у Львові, представник українських лікарів на низці міжнародних наукових конгресів, активний громадсько-політичний діяч «Просвіти», старший санітарний радник та член Найвищої ради здоров’я у Відні.

Представлені матеріали про формування історії медицини в Україні з давніх часів до сьогодні. Розглянуто медико-історичні праці інонаціональних лікарів за панування Російської та Австро-Угорської імперій, праці українських лікарів та істориків медицини в період «українського відродження», за радянської доби, в діаспорі та в незалежній Україні. Характеризується сьогодення як період найбільш активного формування української історії медицини як частини нашої історичної науки, самостійної галузі медичних наук, вагомої складової всесвітньої історії медицини.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: українська історія, історія медицини, українська медицина.

Нині в Україні повертаються в нашу історію імена видатних українців, заборонених в роки тоталітаризму – Ярослава і Теофіла Окуневських. Перші публікації про них з’явилися ще в 90-х роках, а у 2008 році на їх батьківщині в Городенці та в селі Яворові відбулися урочистості з нагоди 150-річчя Теофіла Окуневського. У тому ж році у Львові проведено конференцію, присвячену родині Окуневських. У цих заходах ішла мова і про Ярослава Окуневського. Київське видавництво «Темпора» перевидало книжку Я.Окуневського «Листи з чужини». Цього року широко відзначається 150-річчя від дня народження Ярослава Окуневського. Матеріали про видатного лікаря і патріота опубліковано в Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, у Городенці, Косові та ін., представлено в інтернеті. Перші урочистості відбулися ще весною в день народження Я.Окуневського (5 березня) в с. Яворові Косівського району.

На базі школи проведено вперше в Україні науково-практичну конференцію за участю гостей з Севастополя, Івано-Франківська, Городенки, Снятина, Косова. Відправлено панахиду на могилі батьків і сестри Адмірала. Нажаль церква, в якій Іполит Окуневський був парохом 33 роки, ще у 1923 р. згоріла разом з плебанією. Особливо цікавими та змістовними були відзначення річниці адмірала 1-5 жовтня ц.р. у Львові та на його батьківщині, оскільки в них взяв участь онук Я.Окуневського – доктор Егон Бальцар, лікар-педіатр з університетської клініки у Відні.

450 років тому:
1560– у великих містах Закарпаття з’явилися присяжні (службові) бабки-сповивальниці, які за невелику платню з міської каси надавали допомогу убогим жінкам при пологах.
400 років тому:
1610– у Кракові почали друкувати 5 томів зільника (гербарія) Симеона Сиреніуса (Сиренський, 1540–1611), який вчився в Краківському університеті, став доктором медицини в Падуї (Італія), деякий час працював у Львові, став професором Краківського університету; подавав польські, німецькі та латинські назви лікарських рослин, інші тогочасні ліки. Зільник становив енциклопедію фармації ХV1-ХV11 ст., якою користувалися і в Україні, містив доповнення, в яких згадується про лікарське зілля Покуття та Львівщини.
350 років тому:
1660 - французький історик Шерер після мандрівки по Україні писав: "У Малоросії при кожній церкві, без винятку, є лікарня або лазарет, де люди, справді бідні й не здатні себе забезпечити, доглянуті коштом церкви, залежно від її прибутків".
300 років тому:
1710 – населення Києва сильно потерпіло від епідемії чуми.
275 років тому:

Українська вища медична школа в окупованому гітлерівцями Києві (1941-1942) Ярослав Ганіткевич Українська історіографія переглядає та об’єктивно висвітлює питання, які раніше розглядалися або з позицій російського царизму і великодержавного шовінізму, або з позицій комуністичної ідеології. До таких питань можемо віднести історію Київського медичного інституту (КМІ) в роки Великої Вітчизняної (або в ширшому плані Другої світової) війни. Дослідження архівних матеріалів, колишніх спецфондів, діаспорної літератури, преси того часу свідчить про те, що в окупованому гілерівцями Києві викладачам і професорам КМІ, які з різних причин залишилися в окупованому гітлерівцями Києві, вдалося частково на деякий час відновити роботу кафедр і клінік КМІ, що дало можливість готувати лікарів з корінного населення та сприяло збереженню бази інституту. Потрібно відзначити, що це відбулося при різко ворожому ставленні німецьких окупантів до вищої освіти на українській землі.

Марія Ганіткевич, Ярослав Ганіткевич. Родовід Ганіткевичів та споріднених родин. Товариство “Просвіта”, Секція “Український родовід”. Львів, 2007. – 127 с., 11 табл., 48 с.іл.