Під час своїх народознавчих „вандрівок“ по Волині та Галичині у другому десятиріччі XIX ст. відомий польський і український фольклорист, етнограф і археолог Зоріян Доленґа‑Ходаковський (Адам Чарноцький, 1784—1825) побував на початку 1818 року в Перемишлі. Тут він дізнався про діяльність заснованого в 1816 році культурно-просвітнього товариства місцевих українських священиків, зокрема про заходи митрополита Михайла Левицького і каноніка перемиської греко-католицької єпископської капітули Івана Могильницького щодо організації парафіяльних шкіл по селах, навчання у них народною мовою та підготовки й видання цією мовою книжечок для селян.

Ці відомості викликали щире захоплення З. Ходаковського, яке знайшло відгук в його листуванні. Так, у листі до свого кременецького приятеля Францішека Рудзького від 2 березня 1818 року він повідомляв, що „тутешній уніятський митрополит Левицький і священик Могильницький заходяться коло культивування місцевої руської мови“. І тут же, наголошуючи на позитивній вазі цієї праці, додає: „Того досить, щоб з ними познайомитися“[1].

В іншому листі з того часу — до польського історика, мовознавця і бібліографа Самуеля Бандтке від 20 травня 1818 року — З. Ходаковський ще виразніше висловлює своє схвалення цієї діяльности: „Священик Могильницький з митрополитом уніятського обряду чинять важливу прислугу руській мові. Заснувавши школи для сільського люду, і після одержання вимоленого в цісаря дозволу, видають книжечки для цього ж люду руською мовою. При цьому, наскільки можуть, охороняються від побічних польських виразів“[2].

Зауважимо, що кілька таких книжок тоді ж З. Доленґа-Ходаковський надіслав з Перемишля до бібліотеки знаменитого в той час навчального закладу — Волинської ґімназії (з 1819 р. — ліцею) у Кременці[3].

Перебуваючи того самого року у Львові, Ходаковський познайомився з тутешніми українськими вченими (Іваном Лаврівським, Модестом Гриневецьким), відвідав митрополита Михайла Левицького, якого згадує у своїх листах з повагою і похвалою, відзначаючи особливо турботу цього високого церковного достойника про освіту простого люду[4].

На ці факти варто звернути увагу хоча б тому, що досі в наших дослідженнях ішлося лишень про „польську інтриґу“, яка, за словами Івана Франка, не дала перемиському духовному просвітньому товариству „увійти в життя“, розгорнути бажану діяльність[5]. З. Ходаковський, як бачимо, був одним (і, мабуть, не єдиним) позитивним винятком у ставленні з польського боку в той час до просвітницьких починів перемиських ентузіястів.

Зрештою, це ставлення не було виняткове, чимсь спорадичне і для самого З. Доленґи-Ходаковського, а радше виразом його послідовної демократичної позиції, прихильности до українського народу, його культури, мови і взагалі до справи українського відродження. У цьому зв’язку на красномовні свідчення натрапляємо, знову ж, у його листуванні. Доречно згадати, зокрема, скарги Ходаковського на те, що деякі польські впливові діячі, (особливо князь Чарторийський), які фінансово підтримували пошуки і мандрівки дослідника, з патріотичних мотивів намагалися відвернути його наукові інтереси від інших народів, а зосередити їх лише на польонознавчих дослідженнях. Відстоюючи свою позицію, наголошував: „Якщо перестану бути братом для русинів, чехів, угорців та інших, то мушу зупинитися у всіх моїх заняттях, і польська старожитність зникне. Без інших не можна її відкрити“. І далі в розвиток цієї думки зазначив, що сутність свого національного не можна побачити без освітлення загального „крайобразу“ культурних взаємозв’язків з іншими народами“[6].

У своїх працях Ходаковський із захопленням висловлювався про усну словесність українського народу, особливо його пісні, стверджував і відстоював погляд про самобутність української мови, її єдність на всьому просторі української землі, у тому й за Карпатами. До речі, був особисто знайомий з відомими вченими, вихідцями із Закарпаття Петром Лодієм, Василем Кукольником та Іваном Орлаєм. Лист до останнього від 15 січня 1822 року з Петербурґа навіть написаний українською мовою, починається такими словами: „Милостивий пане Іване! Ви возложили на мене повинність, щоби я коли-небудь к Вашей Милости писав по-малоруськи“[7].

І в парадигмі українознавчих аспірацій З. Доленґи-Ходаковського — те найзначущіше діло, яким цей світлий поляк особливим чином прислужився українській культурі, — його великий збір українських пісень (понад дві тисячі записів), що належить до золотого фонду початків української фольклористики[8].

Але повернемося до зацікавлення Ходаковського діяльністю гуртка українських перемиських просвітителів. Тут особливо цікавою і важливою для нас є його згадка про намір учасників гуртка „збирати стародавні пісні в цих околицях“[9]. На основі аналізу відомостей про діяльність перемиського товариства, зокрема праць І. Могильницького, можна було припускати присутність і народознавчих, зокрема фольклористичних, зацікавлень у цій діяльності. Згадка Ходаковського дає документальне ствердження цього питання.

Щоправда, у подальшому тексті цитованого листа висловлюється сумнів щодо успіху цього наміру, оскільки, мовляв, члени товариства є духовними особами, і вже ця обставина наганяє несмілість на селян, „так що вони нічого досі не відкрили своїм парохам“. І далі продовжує, наголошуючи перевагу своєї збирацької методики: „Моя рука, тримаючи пляшку і грошовий даток, багатше збирає жниво“[10].

Скепсис Ходаковського щодо здатности духовенства займатися народознавчою, збирацькою роботою незабаром рішуче спростує дійсність. Уже в наступні найближчі роки вихованці Перемишля (Й. Левицький, Й. Лозинський), Львова („Руська трійця“ та її оточення) і чимало інших українських священиків заявлять про себе як про дієву і вельми продуктивну силу на народознавчій ниві.

А ось його свідчення про присутність ідеї збирання народних пісень у діяльності і планах перемиського культурно-просвітнього товариства священиків другого десятиліття XIX ст. — дуже істотне. Це був час, коли цілеспрямована робота в українській фольклористиці ступала лише свої перші кроки.

Роман Кирчів

1 Dołęga-Chodakowski Z. O Slłоwiańszczyznie przed Chrześciaństwem oraz inne pisma i listy / Opracowalł i wstępem opatrzył Julian Maślanka.— Warszawa, 1967.— S. 200.
2 Там само.— S. 208.
3 Про це мовиться у листі до Л. Кропінського від 28 травня 1818 р. // Там само.— S. 210.
4 Там само.— S. 210, 213.
5 Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.— Львів, 1910.— С. 83.
6 З листів до Л. Кропінського від 27 серпня 1817 р. і до С. Бандтке від 5 лютого 1818 р. // Dołęga-Chodakowski Z. O Słоwiańszczyznie przed Chrześciaństwem...— S. 176, 197.
7 Там само.— S. 283.
8 Цей збірник побачив світ окремим виданням в Україні: Українські народні пісні в записах Зоріана Доленґи-Ходаковського / Упорядкування, текстологічна інтерпретація і коментарі О. І. Дея.— Київ: Наук. думка, 1974.— 782 с.
9 Dołęga-Chodakowski Z. O Słоwiańszczyznie przed Chrześciaństwem...— S. 208.
10 Там само.